остаточний розрив відбувся у 1054 р., коли папа і патріарх взаємно відлучили один одного від церкви і оголосили анафему (прокляття). Після цього римська церква почала називатися католицькою (від гр. „вселенський, всеохоплюючий”), а константинопольська, олександрійська, антіохійська та єрусалимська, які підтримували її, – ортодоксальними.
Необхідно також мати на увазі, що різниця між Східною і Західною церквами була обумовлена ідейними традиціями, суть яких в тому, що:
Західна церква спиралася на римський юридизм, Східна – на грецьку філософію. Тому обидві церкви по-різному ставилися і вирішували світоглядні проблеми.
На Заході в першу чергу вставали проблеми гріха: чи володіє людина свободою волі і чи може вона сама визволитися від гріха? На Сході намагання ння формулювалися в інших площинах: яка природа божества, чи вона така, що може забезпечити людині доступність Царства Божого?
Різні ідейні і соціальні традиції обумовили і суперечки про філіокве, тобто про сходження Духа Святого. Візантія визнавала сходження Духа тільки від Бога-Отця, в той час як в Римі вважали, що Дух святий сходить і від Бога-Отця, і від Бога-Сина.
Главная мысль: любовь к природе, к родным истокам, единение человека и природы Главные герои: автор-путешественник, Федя, Павлуша, Ильюша, Костя и Ваня. Автор заплутал в неизвестной местности и вышел на огромную равнину и понял, что он набрел на Бежин луг, где сельские мальчишки из соседней деревеньки пасли ночью лошадей. Как обычно бывает, когда родители отпускают детей в ночное, они очень долго не спали, рассказывая по очереди смешные и страшные небылицы или случаи из жизни, автор устроился рядом с ними и через полудрему слушал из детские разговоры про лешего, русалок и водяного. Автор удивлялся храбрости мальчишек, которых не пугал ни волчий вой, ни темнота. А потом автор узнал, что Павлуша в тот же год погиб, когда неудачно упал с лошади.
Автор рассказывает о военном времени, о том, как тяжело приходилось людям, защищая свою родину. Произведение называется "Судьба человека", писатель посчитал это название самым удачным, ведь такая судьба в то время была не только у героя, а практически у каждого, кто ушел защищать свою родную страну. Андрей Соколов-один из тех верных и преданных своей родине людей. На протяжении всего, что с ним происходит, мы видим, что в нем много стойкости, гордости, принципиальности и любви ко всему родному. Он жалеет, что на пике начала прекрасной семейной жизни расстался с женой и детьми, очень скучает, но и службу считает своим долгом. Андрей пытается бежать, временами любовь к родным людям пересиливает любовь к родным просторам. Но понимая, что выхода нет, он не боится смотреть смерти в глаза, и идет на погибель гордый за то, что смерть не за даром, смерть за защиту всего, что у него есть. Но видимо отсутствие страха дает ему второй шанс и оставляет в живых. Тогда, он продолжает бороться за родных, за своих товарищей, друзей и за родину. Мы видим, что смерть семьи приводит его в глубокое отчаяние, но не лишает надежды. Он проявляет великодушие, смелость, доброту и берет на попечение маленького мальчика, представляясь его отцом. Теперь у него новая семья, новые заботы, но о забыть не удается, тем самым дальнейшая жизнь складывается более менее удачной лишь благодаря ребенку, появление которого радостью ложится на душу герою. Думаю, автор хотел показать ту знаменитую несломленность русской армии, стойкость и преданность каждого русского солдата. Это произведение учит патриотизму, учит тому, что в жизни всегда есть за что бороться и ради кого жить. Писала сама) Если есть грамматические ошибки, заранее прощения)
остаточний розрив відбувся у 1054 р., коли папа і патріарх взаємно відлучили один одного від церкви і оголосили анафему (прокляття). Після цього римська церква почала називатися католицькою (від гр. „вселенський, всеохоплюючий”), а константинопольська, олександрійська, антіохійська та єрусалимська, які підтримували її, – ортодоксальними.
Необхідно також мати на увазі, що різниця між Східною і Західною церквами була обумовлена ідейними традиціями, суть яких в тому, що:
Західна церква спиралася на римський юридизм, Східна – на грецьку філософію. Тому обидві церкви по-різному ставилися і вирішували світоглядні проблеми.
На Заході в першу чергу вставали проблеми гріха: чи володіє людина свободою волі і чи може вона сама визволитися від гріха? На Сході намагання ння формулювалися в інших площинах: яка природа божества, чи вона така, що може забезпечити людині доступність Царства Божого?
Різні ідейні і соціальні традиції обумовили і суперечки про філіокве, тобто про сходження Духа Святого. Візантія визнавала сходження Духа тільки від Бога-Отця, в той час як в Римі вважали, що Дух святий сходить і від Бога-Отця, і від Бога-Сина.