Духовна краса – вічна і незмінна. Як незмінна і краса людських стосунків, описаних в новелах О’Генрі.
Абсолютна більшість людей на світі народжується, щоб жити, працювати в якійсь області знань, продовжити рід – і піти за обрій.
Тільки ті, що залишають після себе значний слід у музиці, поезії, прозі, малюванні – тільки ті залишаються жити вічно серед людей.
Їх небагато, але і не мало. Їх імена звучать музикою в наших серцях. Вони відкривають нам нові горизонти, заставляють задуматися над минулим, сучасним і майбутнім, обдумати смисл буття на землі.
Інколи великий твір (прозовий або поетичний) залишає в душі нашій великий слід. Але є твори невеликі за змістом, які вражають, змушують думати, співпереживати з героями.
Серед авторів безсмертних новел особливе місце займають визначні майстри слова – Антон Чехов, Джек Лондон, Михайло Коцюбинський, Бред Гарт, Гі де Мопассан, Василь Стефаник, а також визначний американський письменник О’Генрі. Його новела «Останній листок» потрясла мене. Це зворушлива історія самовідданої дружби і самопожертви, яка розкриває тему відданої любові людини до людини.
Старий, некрасивий чоловік, художник – невдаха, Берман усе життя сподівався створити шедевр в мистецтві, якому не буде рівних у світі. Нажаль, тривалий час йому не вдавалось матеріалізувати свою мрію через відсутність особливої миті просвітлення душі, вчинку, що змусив суттєво переосмислити життєві цінності.
Свою повагу, дружню любов до молоденької дуже хворої дівчини Джонсі він виявив по – своєму. Дівчина, дивлячись за вікно на листя плюща, чекала, поки впаде з гілки останній листок: тоді вона помре. Але справжній митець змінив хід подій, він створив шедевр душею і серцем – магічний останній листок ціною в життя.
Дуже часто,ми стараємось підібрати свій стиль життя.Хтось створює свій імідж,хтось безпереривно працює над собою задля вдосконалення як внутрішніх,так і зовнішніх рис.Але більшість людей не задумується і не догадується про те – що ж думають про неї інші.Про те як її можуть сприйняти в буржуазному суспільстві.Саме таку людину ми можемо зустріти у творі Мольєра “Міщанин шляхтич”.
Напевно кожен читач не міг не помітити таку яскраву особистість як Журден,особистість яка дивує нас з кожним прочитаним абзацом.Сам жерден бажаючи ввести себе в буржуазне суспільство,намагався ввести в цю аферу і свою сімю.Немаючи ніяких навиків і ніякого досвіду він почав вчити своїх рідних жити “правильно” ,принаймні він так думав.
Дехто запитає – Журден божевільний чи щасливий мрійник?Для багатьох Журден постане як божевільний,так як його поведінка і його манери залишають не найкращі спогади,проте людина без мрії-мертва.І саме тому ми повинні поважати його вибір,адже усі ми вчимось виключно на помилках і дуже часто повторяємо помилки інших.
Так само і сьогодні.Є ті хто любить похвастатись чимось,а є ті хто просто живе в своє задоволення,і насолоджується кожними секундами проведеними зі своїми рідними або коханими.Тому усі ми повинні підтримувати інших у їх мабуть і цілком божевільних планах.Адже це життя і все може бути…
Впервые о Соне Мармеладовой читатель узнает из рассказа ее отца, в котором он повествует о несчастной судьбе своей дочери, о том, на какую жертву она пошла ради того, чтобы прокормить свою семью. Соня отважилась на такой постыдный грех, как проституция, при этом не требуя и даже не ожидая никакой благодарности от своих близких. Она никого ни в чем не винит, она кротко смиряется перед своей участью.
Девушка остро ощущает всю греховность своего образа жизни, ей стыдно перед собой, перед людьми и перед Богом. Именно по этой причине она редко бывает дома, и приходит туда лишь для того, чтобы отдать деньги. Соня смущается при встрече с родными Раскольникова, ей неловко на поминках отца, она не в состоянии дать отпор Лужину. Тихий нрав и кротость девушки не позволяют ей постоять за себя.
Как то так :)