Лев Николаевич Толстой любил героев, которые на протяжении всей своей жизни растут, развиваются духовно. Полковника мы видим на балу подтянутого, улыбающегося, элегантно танцующего. А после - он бьет той же перчаткой, которая была на балу, человека. Более того, глаза его налиты кровью, лицо искажено, он требует от подчиненных еще большей жестокости.
Акцент делается на том, что именно события , следующие " после бала" , повлияли на решение рассказчика. Поэтому и ПОСЛЕ, а не ДО и не ВО ВРЕМЯ,
Вот только три поставь, а другие я не знаю лучший
Объяснение:
Цитата- «Высокую стройную фигуру в белом платье с розовым поясом, ее сияющее, зарумянившееся с ямочками лицо и ласковые, милые глаза. Не я один, все смотрели на нее и любовались ею». Иван Васильевич.
Коментарий— Он так сказал тем, увидев сомнения в глазах собеседников, о красоте Вареньки
Цитата «Я был не только весел и доволен, я был счастлив, блажен». Иван Васильевич.
Коментарий — Оценивает он свое ощущение счастья
Цитата-«Любовь с этого дня пошла на убыль». Иван Васильевич.
Комментарий — Так закончил он свой рассказ.
В основі нашої драми проблема становища жінки у тогочасному суспільстві, те сімейне, що не виставляється на показ. Як пише Вікіпедія «сучасники сприйняли драму як маніфест фемінізму». Дружина у нерівноправному становищі у сім’ї. Повністю у всьому залежить від чоловіка. За певні упущення в поведінці її можуть/мають право позбавити можливості виховувати дітей (не зовсім зрозумів, що саме тут автор мав на увазі – взагалі позбавити батьківських прав?).
Дружина банківського керівника колись позичила гроші для його ж лікування і йому пояснила, що вони походять від спадку її батька. Не пояснила, бо типу треба марку чоловікові до підтримувати, в жодному випадку не поставити під сумнів його впевненість у собі, у своєму становищі, у тому що він найбільш впливова особа в сім’ї та оточенні. Ось таке. А тато насправді нічого не залишив. Так склалося, що ці гроші взято у тепер уже звільненого підлеглого чоловіка. В розпачі цей кар’єрист і не зовсім чиста людина «здає» екс-босу його дружину, оскільки в документі про позику та підробила підпис батька, який за правилами мав підтвердити факт позики (тобто навіть позику жінка не могла тоді самостійно взяти). Це дуже вже стисло про сюжет.
Коли ж ознайомимося із критикою чи описом твору, то зустрінемо переважно співчутливі тези щодо важкої долі головної героїні. Як на мене, то чогось такого рабовласницького я там не вздрів. Лише деяке зневажливо-поблажливе ставлення чоловіка до дружини та матері своїх дітей. Він і гроші виділяє їй на її дещо сумнівні прохання, і вислухає, коли та попросить, і навіть спонтанно ввечері потанцює вдома на її ж прохання. Остання сцена – з’ясування стосунків, чи не перша відверта розмова між ними і розірвання стосунків в односторонньому порядку (з ініціативи дружини) взагалі на користь чоловіка, який чогось до цього не зрозумів, не приділяв уваги, а тут уже й готовий на компроміси. Але з’ясовується, що пізно, незважаючи на трьох спільних дітей. Можливо у тодішній Норвегії це здавалося страшенною проблемою. Щойно на www.ukrlib.com.ua прочитав н