Драма «Лісова пісня» видатної української письменниці Л. Українки вражає читачів дивовижною красою мрії, надзвичайною глибиною думки і неповторною музичною мовою. Цей твір відкриває перед нами веселкові барви квітів, зітхання вітру, гомін весняної ночі і лісові тіні чарівного Полісся. Для того, щоб вирішити питання досягнення гармонії людини і природи, Л. Українка використала два протилежних світу – міфологічний світ лісових істот, тобто, світ природи, і реальний світ людини з постатями звичайних селян. Головний конфлікт цих світів підпорядкований ідеї боротьби проти буденщини, тупості, сірості і банальності, за високу мрію, за красу і вірність, за гармонійне і вільне життя.
Головним у сюжеті неповторної драми Л. Українки було кохання звичайного сільського хлопця Лукаша і дивовижної лісової дівчини Мавки. Трагічним у цьому творі стала неможливість порозуміння закоханими один одного, а потім і розлука. А логічним завершенням драми «Лісова пісня» стала загибель Лукаша та Мавки.
Ідея гармонії природи і людини втілена письменницею в образі Мавки, лісової дівчини, яка любить і береже природу, яка надзвичайно тонко відчуває чарівну мелодію лісу. В образі Мавки гармонійно сплелися духовне багатство і зовнішня краса, ніжність і доброта. Ця дівчина пробудилася у лісі в одязі зеленого кольору, а ходила вона з чорними розпущеними косами. Мавкою захоплювалися усі лісові мешканці, адже вона виглядала дуже чарівною. Мавка завжди завзято виступала проти всього, що руйнувало природу і щиро любила її красу.
Мавка, як і звичайна дівчина, прагнула великого кохання, мала світлі, немов самоцвіти, мрії і піднесену душу. Вона, як і інші міфологічні істоти, була волелюбною і не приймала неволі думок, помислів і дій. Найголовнішим у житті для неї було кохання до Лукаша, заради якого дівчина зважилася покинути рідний ліс і жити серед селян. На жаль, вона так і не змогла зрозуміти приземленість думок оточуючих її людей, їх ницість та їхні занадто матеріальні мрії. Не зрозуміли дівчину і селяни, не зрозумів її навіть коханий Лукаш. У цьому й полягає трагедія співіснування людини і природи.
На мій погляд, письменниця доводить у своїй драмі, що бідність і сіра буденщина вбивають в людині не тільки любов, але й мрію і талант. Тому совість Лукаша і вчинила суд над його життям. А Мавка повернулася до його хати і перетворилася на вербу, продовживши своє життя у звуках сопілки і шелестінні листя.
Фінал драми сумний, але саме він змушує нас замислитися над тим, що потрібно людині, щоб жити у гармонії з природою. Я думаю, що для цього потрібно не так вже й багато: треба мати чисту і світлу душу, високі прагнення і мрії, іншими словами, треба бути таким, як головна героїня драми Л. Українки – лісова дівчина Мавка.
Васютка заблудился. Он замер, не сразу пришел в себя, вспомнил страшные рассказы о том, как блуждают люди в лесу и погибают иногда. Он вскрикнул и бросился бежать. Сколько раз он спотыкался, падал, вставал и снова бежал! Наконец он заскочил в бурелом и начал с треском продираться сквозь сухие колючие ветви. Потом упал лицом вниз в сырой мох и замер. Отчаяние охватило его, и сразу не стало сил.
«Тайга, наша кормилица, хлипких не любит! » - вспомнились ему слова отца и дедушки. И он стал припоминать все, чему его учили, что знал из рассказов рыбаков и охотников. Перво-наперво надо развести огонь. Хорошо, что он спички захватил из дома.
Васютка обломал нижние сухие ветки у дерева, ощупью сорвал пучок сухого мха, искрошил мелко сучки, сложил все в кучу и поджег.
Достал из мешка глухаря, ощипал его, потом сгреб костер в одну сторону, на горячем месте выкопал ямку и положил туда птицу. Плотно закрыл ее мхом, присыпал горячей землей, золой, углями, сверху положил пылающие головни и подбросил дров. Через час раскопал глухаря. От птицы шел пар и аппетитный запах. Охотничье блюдо было готово.
Он сложил остатки еды в мешок, повесил его на сук, чтобы мыши или кто-нибудь еще не добрался, и принялся готовить место для ночлега: перенес в сторону костер, убрал все угольки, набросал ветвей с хвоей, мху и лег, накрывшись телогрейкой.
М. Булгаков. Собачье сердце К. Паустовский рассказывал, что семья Булгаковых была "насквозь интеллигенҭной": "Такие семьи с большими трудовыми и кульҭурными традициями были украшением провинциальной жизни, своего рода очагами передовой мысли". Я думаю, что именно отсюда берет начало скепҭическое отношение Булгакова к революции, ведь последовавшие за ней голод и разруха, попыҭка наделить правом власти невежественных и бескульҭурных людей не могла вызвать одобрения у глубоко интеллигенҭного человека. С бедами молодой Страны Советов Булгаков пытался бороться многими в том числе и призвав в союзники сатиру. Написанная в 1925 г. повесть "Собачье сердце" яркий тому пример. В этой повести известный ученый, профессор Преображенский с ассистента Борменталя путем фантастической операции пересаживает безродному и ранее бездомному псу Шарику семенные железы и гипофиз мозга уголовника, пьяницы и хулигана Клима Чугункина. Начавшееся чудесное превращение собаки в человека, который потом возьмет себе имя Полиграфа Полиграфовича Шарикова, обернется настоящей трагедией. "Милейший пес" Шарик превратился в невежественного, бездуховного, ограниченного Шарикова, унаследовав от своего "донора" целый букет пороков, с которыми ҭщетно пытались бороться профессор Преображенский и доктор Борменталь. Профессор всегда был уверен, что разруха происходиҭ от того, что человек занят не своим делом, она в головах, а не на улице. "Разруха" в голове Шарикова усугублялась поучениями председателя домкома Швондера, который, сам будучи ограниченным и некульҭурным человеком, сумел передать Шарикову ненависть к любым проявлениям кульҭуры и духовности. Полиграф Полиграфович не только не чувствует никакой признательности или благодарности к первым своим учителям, сделавшим из него "человека" (по внешности), но и с каждым днем становиҭся все наглее и агрессивнее. В своей повести М. Булгаков постарался развить мысль, что произойдет, если "каждая кухарка" начнет управлять государством. Во что превратят страну шариковы, получившие власть, но невежественные настолько, что даже не умеюҭ вести себя в обществе. Они стануҭ главными источниками разрухи. Вот почему профессор решается прекратить столь интересный для науки, но ужасный с точки зрения морали и нравственности эксперименҭ. Он превращает Полиграфа Полиграфовича, ныне ставшего уже заведующим подотделом очистки города Москвы от бродячих животных (своих же, между прочим, соплеменников), снова в пса. Но если Преображенский сумел остановить представляющего угрозу любым проявлениям разумной мысли и высокой духовности Шарикова, то явление "шариковщи-"ны", высвеченное повестью, оказалось очень живучим. Советские шариковы 2050-х годов это люди, бывшие ранее "никем", но теперь получившие в свои руки власть. Сколько безвинно пострадавших на их совести за все эҭи годы? Нетерпимые, невежественные, подозрительные, агрессивные, они живуҭ и сегодня. И бороться с ними можно, лишь постоянно повышая свой кульҭурный уровень, занимаясь самовоспитанием и самообразованием. Ведь давно известно: изменяя себя, мы изменяем мир.
Драма «Лісова пісня» видатної української письменниці Л. Українки вражає читачів дивовижною красою мрії, надзвичайною глибиною думки і неповторною музичною мовою. Цей твір відкриває перед нами веселкові барви квітів, зітхання вітру, гомін весняної ночі і лісові тіні чарівного Полісся. Для того, щоб вирішити питання досягнення гармонії людини і природи, Л. Українка використала два протилежних світу – міфологічний світ лісових істот, тобто, світ природи, і реальний світ людини з постатями звичайних селян. Головний конфлікт цих світів підпорядкований ідеї боротьби проти буденщини, тупості, сірості і банальності, за високу мрію, за красу і вірність, за гармонійне і вільне життя.
Головним у сюжеті неповторної драми Л. Українки було кохання звичайного сільського хлопця Лукаша і дивовижної лісової дівчини Мавки. Трагічним у цьому творі стала неможливість порозуміння закоханими один одного, а потім і розлука. А логічним завершенням драми «Лісова пісня» стала загибель Лукаша та Мавки.
Ідея гармонії природи і людини втілена письменницею в образі Мавки, лісової дівчини, яка любить і береже природу, яка надзвичайно тонко відчуває чарівну мелодію лісу. В образі Мавки гармонійно сплелися духовне багатство і зовнішня краса, ніжність і доброта. Ця дівчина пробудилася у лісі в одязі зеленого кольору, а ходила вона з чорними розпущеними косами. Мавкою захоплювалися усі лісові мешканці, адже вона виглядала дуже чарівною. Мавка завжди завзято виступала проти всього, що руйнувало природу і щиро любила її красу.
Мавка, як і звичайна дівчина, прагнула великого кохання, мала світлі, немов самоцвіти, мрії і піднесену душу. Вона, як і інші міфологічні істоти, була волелюбною і не приймала неволі думок, помислів і дій. Найголовнішим у житті для неї було кохання до Лукаша, заради якого дівчина зважилася покинути рідний ліс і жити серед селян. На жаль, вона так і не змогла зрозуміти приземленість думок оточуючих її людей, їх ницість та їхні занадто матеріальні мрії. Не зрозуміли дівчину і селяни, не зрозумів її навіть коханий Лукаш. У цьому й полягає трагедія співіснування людини і природи.
На мій погляд, письменниця доводить у своїй драмі, що бідність і сіра буденщина вбивають в людині не тільки любов, але й мрію і талант. Тому совість Лукаша і вчинила суд над його життям. А Мавка повернулася до його хати і перетворилася на вербу, продовживши своє життя у звуках сопілки і шелестінні листя.
Фінал драми сумний, але саме він змушує нас замислитися над тим, що потрібно людині, щоб жити у гармонії з природою. Я думаю, що для цього потрібно не так вже й багато: треба мати чисту і світлу душу, високі прагнення і мрії, іншими словами, треба бути таким, як головна героїня драми Л. Українки – лісова дівчина Мавка.