Гумор – доброзичливий сміх, спрямований на розкриття певних вад людського характеру або недоладностей у життя людей*.
Наприклад, у п’єсі І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” гумором сповнені діалоги дійових осіб, зокрема, намагання Мартина прищепити членам своєї родини дворянські риси:
Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?
Сатира – різке осміювання, критика всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється у перебільшено смішному вигляді*.
У поемі “Сон” саркастично-карикатурно подано образ цариці:
Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршемазам.
Ґротеск – художній засіб, що ґрунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного, переплетінні реального з фантастичним*.
Ґротесковою є сцена “генерального мордобитія” в поемі “Сон”:
Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого… та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака;
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. А той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й давай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть:
«Гуля наш батюшка, гуля!
Ура!.. ура!.. ура! а-а-а…»
Сарказм – глузування над людиною, державою, діяльністю організацій, що ґрунтується на почутті переваги мовця над тим, про що він говорить. Буває їдким, викривальним, гірким. Сарказм близький до іронії*.
У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима!
А тюрм, а люду!.. Що й лічить!
Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!
Объяснение:
План:
Происхождение Маши Мироновой. Родители.
Внешность Маши.
Черты характера.
Взаимоотношения со Швабриным.
Встреча Петра Гринева и Маши.
Ранение Гринева.
Любовь к Петру Гриневу.
Взятие крепости Пугачевым. Разлука с любимым.
Жизнь Маши в захваченной крепости. Переписка с Гриневым.
Освобождение комендантской дочери из пугачевского плена.
Жизнь в имении родителей Петра.
Маша обращается к императрице и рассказывает правду о Гриневе.
Отношение Пушкина к своей героине.
Сочинение:
В своё время А. С. Пушкин написал произведение “Капитанская дочка”. Повесть стала чуть-ли не культовой, отразив многие исторические сведения через призму восприятия автора. В “Капитанской дочке” много живых образов, но одним из самых ярких является образ Маши Мироновой, которая является дочерью коменданта Белогорской крепости.
Образ Марии – это образ красивой русской девушки того времени. Будучи воспитанной в благородных и мудрых условиях своих родителей, девушка выросла хоть и застенчивой, но чистой, чувственной и искренней.
Русское имя Мироновой говорит о неком наивном и, вместе с тем, богатом духовно внутреннем мире персонажа. Не смотря на внешнюю хрупкость, характер героини не лишён смелости и бесстрашия: девушка готова бороться за возможность быть счастливой. Ярким примером служит случай с Петром Гринёвым: юноша попал в тюрьму из-за лживых обвинений Швабрина. В такой трудный момент Маша не опускает руки, а преодолевает неуверенность в себе и едет просить освобождения Петра у императрицы Екатерины.
На примере Маши Мироновой Пушкин доносит до читателям мысль о том, что искренние и взаимные отношения, честность и смелость решить любые проблемы.
Сутність гри у волейбол полягає в тому, що вона проводиться між двома
командами по 6 чоловік кожна, на площадці прямокутної форми довжиною 18
і шириною 9 м, розділеною сіткою на дві половини). Гравці однієї
команди, передаючи руками один одному м'яч, прагнуть третім торканням
(ударом або передачею) направити його через сітку так, щоб він упав на
стороні суперника або щоб у відповідних діях суперник припустився
помилки. Очко в партії команда одержує тільки при своїй подачі, коли
хто-небудь із суперників допустить помилку. Якщо ж команда при подачі
припускається помилки, вона втрачає право на подачу.
Для гри у волейбол використовується підхожа по розмірах рівна площадка,
на якій можна установити стійки і сітку. Площадка повинна бути рівної і
суворо горизонтальної, із вільною зоною поза площадкою шириною до 3 м.
Ігрова площадка обмежується двома бічними і двома лицьовими лініями. На
ній наносяться середня, дві триметрові лінії і зона для подачі. Ширина
ліній — 5 см.
Над середньою лінією між стійками натягають сітку шириною 1 і довжиною
9,5 м. Висота сітки в центрі площадки для різних вікових груп
установлюється на наступній висоті: для хлопчиків і юнаків до 14 років —
2 м 20 см, до 16 — 2 м 35 см, до 18 років — 2 м 43 см; для дівчат
відповідно 2 м 10 см, 2 м 20 см і 2 м 24 см
Збоку на рівні обмежувальних ліній площадки поперек сітки навішують дві
смуги з матерії і дві гнучкі «антени» діаметром 10 мм і довжиною 1,8 м.
Частина площадки, розміщеної між лінією нападу, середньою лінією і
бічними лініями, називається площею нападу. Перпендикулярно до лицьової
лінії на відстані 3 м від правої бічної лінії і 20 см від лицьової лінії
проводять пунктирні лінії довжиною 15 см. Такі ж лінії проводять за
полемо як продовження правої бічної лінії. Ці лінії визначають місце
подачі.
Команда повинна грати в чистої, охайної й однакової по кольору формі:
майка, боягузи і м'яке спортивне взуття без каблуків (дозволяється грати
босоніж). Кожний гравець повинний мати на майці номер (на груди і
спині), а капітан команди на майці з лівого боку - нашивку, що
відрізняється від кольору майки.
Склад команди від 6 до 12 гравців. Основними вважаються 6 гравців, що
починають гру в кожній партії.
На початку гри гравці обох команд розташовуються на площадці так, щоб
три гравці знаходилися на передній лінії в сітки в зонах 4, 3, 2, а три
— на задній лінії в зонах 5, 6, 1.