дество чика-знаменитый цикл повестей, эпос об особенном, но и настоящем. отличающимся от мира взрослых и увлекательным, полным доверием мира детства.. вместе с озорным и веселым мальчишкой чиком, любящий размышлять о жизни на кроне старой, развесистой груши. мы можем окунуться в беспокойную атмасферу школьной жизни которая беспокойная, а так же можно узнать первые и самые важные уроки из своей жизни, а так же занумматься над своими поступками.
главные герои:
чик-мальчик фонтазер
ясон-его друг
дядя коля -дедушка чика
тетя наташа-родственница чика
Объяснение:
Давно-давно, коли ще була у пас панщина, в Марамороші було одне село. Далеко-далеко межи темними лісами. Там і сонце лиш подаколи заглянуло у віконця маленьких хиж. Люди там рідко були веселі. А защо? Не робота, не тяжке життя смутило їх, але один великий пап. Сей жив недалеко від них, у Рахові. Жив по-панськи, в багатстві, бо йому мусили всі бідні люди в околиці робити дармо і з усякого урожаю давати десятину і ще платити подать. Бо сей пан був нямешом, а вони кріпаками. Се була панщина. Тому були смутні люди у тому маленькому селі, бо із того, що вони великим трудом заробили, ліпшу частину відбирав пап.
Найбільше смутився тим один бідний чоловік, старий Довбуш, котрий жив із своєю старою і наймолодшим сином у великій нужді. Хоч як ізмагався за літо, але не міг заробити стільки, аби панові заплатити панщину. Окрім дванадцяти ягнят і кучі, де перебував, не мав він ніякого маєтку. А пан не чекав. Панові треба платити. А ще пан мав серце із каменю: нікому не відпустив панщину, хоч би який був мізерний.
Молодий Довбуш, шістнадцятирічний хлопчина, ходив через ціле літо з ягнятами. Чув від вітця, що пан пообіцяв, коли до осені не виплатять панщину, відбере ягнят. А він знав, що пай виконає погрозу.
Літо минуло, а панщина не була виплачена. І коли одного разу вечером повернувся молодий Довбуш додому з ягнятами, видить: коло кучі стоїть красний кінь, па копі сидить пан, кричить на старого і махає кожаним батогом. Довбуш хотів вернутися назад з ягнятами, але було вже пізно. Пап увидів його і закричав:
— Сюди із тими ягнятами, ти, псе!
Довбуш прийшов, а ягнята за ним.
— Но, ідім! Приженеш ягнята у мій двір! — розпорядився пан. Молодому стиснув жаль серце. Пожене ягнята, а пан, може, дасть їх зарізати.— Но! Що мудруєш? Ходім!
— Я не жену! Жени ти! — сказав хлопець.
Пап зачервонів, затрясся від злості:
— Ти, псе! Ти смієш казати, аби я, пан, гнав ягнята? На! — лаяв розбішений пан і хотів ударити Довбуша батогом по лицю. Довбуш охоронив своє лице, підняв товстий бігар. І як було, як не було — чи пан пригнався дуже близько до Довбуша у своїй злості, чи молодий Довбуш підняв дуже нагло і високо бігар, хто знає. Доста того, що бігар ударив пана по носі. І читаво ударив, бо панові потемніло в очах і його обілляла кров. Коли пан опам'ятався, Довбуша уже не було.
На другий день прийшли панські слуги з шаблями. Глядали Довбуша, але не знайшли. Слуги забрали тільки ягнят і погнали з великим криком.
А молодий Довбуш блукав темними лісами і не знав, що чинити. Додому не смів повернути, а в лісах що буде з ним зимою? Раз увидів одну колибу, запрятану поміж густими деревами. Зайшов і найшов там старого діда. Дідо зрадувався молодому хлопцеві, почав його звідувати, звідки прийшов. Як Довбуш розповів свою історію, не пустив його дідо далі, а залишив біля себе.
І вивчив його той дід на опришка, бо сам був колись одним з найславніших опришків. Так став Довбуш опришком.
Не пройшло і три роки, а вже мав цілу компанію, коло сто хлопців. І боялися його в цілій околиці, особливо пани. Дармо посилали на нього війська, ті не могли його імити. Все там показувався, де його не глядали. Так став вій паном усієї околиці.
Люди говорили, що не вмре ніколи, бо мак таку силу, що куля його не бере. Було то так: старий дідо, котрий учив Довбуша, вимастив його тіло якоюсь мастю, що його ні куля, ні шабля не брали. Тільки така куля могла його вбити, котра була виллята із гака підкови, якою перший раз був підкований чорний кінь.
Та про се ніхто не знав, тільки Довбуш і одна жона із Ясіня, котрій він раз похвалився сим. І то погубило його. Жона сказала своєму чоловіку Стефану. А Стефан Дзвінка ізготовив таку кулю і застрілив Довбуша.
План повести
I. Развалины.
1. Смерть матери.
2. Княж-городок.
3. Замок на острове.
4. Изгнание жильцов из замка.
5. Новый приют изгнанников.
6. Тыбурций Драб.
7. Дети Тыбурция.
II. Я и мой отец.
1. Жизнь Васи после смерти матери.
2. Отношение отца к сыну.
3. Двойное горе мальчика. «Ужас одиночества».
4. Переживания отца.
5. Вася и сестра Соня.
6. Вася исследует жизнь города.
III. Я приобретаю новое знакомство.
1. Начало экскурсии.
2. Исследование часовни.
3. Бегство мальчишек.
4. Таинственный шепот.
5. Появление мальчика и девочки.
6. Первый разговор.
7. Знакомство.
8. Новые приятели провожают Васю домой.
9. Возвращение домой. Разговор с беглецом.
IV. Знакомство продолжается.
1. Подарки для Валека и Сони.
2. Сравнение Маруси и Сони.
3. Попытка Васи устроить игру.
4. Разговор о сером камне.
5. Беседа Валека и Васи о Тыбурции и об отце Васи.
6. Новый взгляд на отца.
V. Среди серых камней.
1. Встреча Васи с Валеком в городе.
2. Ожидание на кладбище.
3. Спуск в подземелье. Маруся.
4. Разговор с Валеком о воровстве и нищете.
5. Новые чувства Васи.
VI. На сцену является пан Тыбурции.
1. Вася снова приходит в гости к друзьям.
2. Игра в жмурки.
3. Тыбурций ловит и расспрашивает Васю.
4. Тыбурций приказывает Васе молчать об увиденном
5. Мясо на обед.
6. Встреча Васи с отцом в саду. Первая ложь.
VII. Осенью.
1. Болезнь Маруси.
2. Приход старого Януша к отцу.
3. Размышления Тыбурция о судье и законе.
VIII. Кукла.
1. Сонина кукла.
2. Маруся словно ожила.
3. Опасения и неприятности Васи.
4. Попытка забрать куклу у Маруси.
5. Приказ отца не отлучаться из дому.
6. Расспросы отца о кукле.
7. Появление Тыбурция. Возвращение куклы.
8. Примирение отца с сыном.
9. Деньги для Тыбурция.
10. Прощание с Марусей.
Заключение.
1. Исчезновение Тыбурция и Валека.
2. Девочкина могилка.