Қазақ халқының өзіндік күнтізбесі мен космонимдік түсінігі болғаны белгілі. Көшпелі өмір салтымен айналысқан қазақ халқы көне ғасырлардан бері табиғат мен қоршаған ортаны, аспан әлемі мен жұлдыздардың орналасуын зерттеген, сөйтіп күнтізбе жүйесін жасаған. Егер орыс халқын алар болсақ, олардың күнтізбесіндегі ай атауларының барлығы грек, латын тілінен келген атаулар. Ал қазақтағы ай атауларының барлығы – қазақша. Осы деректің өзі қазақта бөлек күнтізбенің болғанын дәлелдей.
Қазақ күнтізбесінде ай атауларымен бірге амал атаулары да бар. Оны айырып алу үшін халық ұғымындағы «ай» мен «амал» түсініктерін ажыратып алған жөн. Мәселен, ай дегеніміз – көне түркі күнтізбесі бойынша отыз не отыз бір күннен тұратын жылдың он екіге бөлінісі. Ең алдымен, ай мен амалдың айырмашылығы олардың ұзақтығы мен сандық шамасында жатыр. Амалдың ұзақтығы айдың уақытына тең емес. Амал ары кетсе жарты айға ғана созылады. Әйтпесе, екі-үш күн, немесе екі аптаға созылуы ықтимал.
Объяснение:
дұрыс болмаса кешір
Объяснение:
У творчому доробку В. Дрозда чимало яскравих прозових творів: повість «Ирій», романи «Катастрофа», «Самотній вовк», «Спектакль», «Листя землі» та інші; оповідання «Шгмаліон», притча «Сонце» тощо. У 1965 році з'явилося оповідання «Білий кінь Шептало». Тогочасні критики дали несхвальний відгук на нього, бо у творі письменник зачіпав важливу вселюдську проблему особистості в суспільстві. Але, незважаючи на все ці «критичні зауваження», В. Дрозд написав продовження — оповідання «Кінь Шептало на молочарні», надруковане у 1967 році. Нині обидва твори добре відомі читачам і перекладені багатьма мовами.
Головний герой оповідання — білий кінь Шептало, який працює на одному з господарств, виконуючи разом з іншими кіньми важку й обридлу щоденну роботу, і терпляче зносить удари батогом від конюха Степана та хлопця-підпаска. Шептало згадує, як колись його, молодого й гордого, «зломили», осідлали люди, примусивши працювати на себе. Часом ця робота була нестерпно принизливою для білого красеня, предки якого «гарцювали на залитім різнокольоровими вогнями і, і милуватись їхньою красою щовечора сходилися людські натовпи». Найтепліші спогади коня пов'язані з дитинством, коли лошам-стригун-цем весело бігав із матір'ю по квітучих лугах, слухаючи її розповіді про дідів-прадідів. А потім з'явились люди...
Колись давно природний розум підказав йому, що треба лише вдавати «покірного і роботящого» і що «розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки». Приспавши пильність людей, білий кінь потроху здобував «щось від самостійності, від волі»: то він рухався осторонь від інших — сірих, вороних, гнідих — коней, то сповільнював ходу і тягнувся до соковитої конюшини, коли табун покірно тримався укупі. Таємна думка постійно непокоїла Шептала: чому це він, білий, породистий, розумний і волелюбний, має коритися рабській долі, терпіти приниження, побої за жмутик сіна і короткий відпочинок у теплій стайні? Коня «повільно засмоктував глибокий, як прірва, відчай».
Удивительное это животное — хамелеон. Прячась от врагов и стараясь незаметно подобраться к насекомым — своим жертвам, эта ящерица быстро и легко может поменять цвет, сливаясь с окружающей средой. Но если такая при реакция животного вызывает у нас восхищение мудростью природы, то человека с подобными качествами вряд ли назовешь достойным и порядочным. Яркий пример такого «хамелеонства» нам рисует А.П.Чехов в своем рассказе «Хамелеон».
Полицейский надзиратель Очумелов, важно шествующий через базарную площадь, по своей должности обязан служить закону и наводить порядок на участке. О том, как он на самом деле справляется со своей службой, мы узнаем из ситуации, в которую он волей случая оказывается втянутым. Золотых дел мастера Хрюкина укусил за палец маленький борзой щенок. Как все произошло в действительности, знают только двое, но, к сожалению, собака не умеет разговаривать. Конечно, золотых дел мастер Хрюкин — не самый последний человек на рынке, поэтому если собака бездомная или если ее хозяин беден, то несомненно, прав пострадавший. В этом случае Очумелов советует Хрюкину не оставлять дела, добиваясь справедливости, а щенка, то есть «бродячий скот» и «подлость одну», нужно немедленно истребить.
Однако все не так просто, потому что есть версия, что собака генеральская. Этот факт магическим образом в корне меняет дело: как этот милый щенок, «цуцик», «нежная тварь», может дотянуться до пальца высокого Хрюкина, если только тот не дразнил его или, еще хуже, не расковырял себе палец гвоздиком? Решение полицейского надзирателя меняется с такой быстротой, что настоящему хамелеону с его сменой окраски за Очумеловым просто не угнаться.
В коротком рассказе «Хамелеон» А. П. Чехов не только высмеивает чинопоклонство, но и показывает, как смешно и недостойно может выглядеть беспринципный и корыстный при