Девочка Мари с первого взгляда полюбила неказистого и уродливого Щелкунчика. Она смогла заглянуть ему в душу и понять, что это доброе и смелое существо: «Мари заметила, каким добродушием светилось его лицо».
Именно поэтому Мари очень расстроилась, когда ее брат Фриц сломал человечку три зуба. Героиня готова защищать своего любимца всеми силами: «— Нет, нет! — с плачем закричала Мари. — Не отдам я тебе моего милого Щелкунчика». Она заботится о бедном Щелкунчике, старается сделать так, чтобы он меньше чувствовал боль, которую ему причинил Фриц.
Да и в дальнейшем Мари всячески своему любимцу – ради друга она готова на все. Девочка бесстрашно вступает в сражение с мышиным королем, отдает ему все свои лакомства, лишь бы тот не трогал человечка: «Мари нисколько не жалела о сластях: в глубине души она радовалась, так как думала, что Щелкунчика».
Но мышам все мало – они захотели получить все богатства Мари.
В борьбе против мышиного короля объединяются все – и Мари, и ее брат Фриц, и, конечно же, Щелкунчик. Этот человечек принимает бой и побеждает мышиного злодея. А после, в знак благодарности и любви к Мари, проводит ее в Кукольное царство и представляет как свою Вот мадемуазель Мари Штальбаум, дочь весьма достойного советника медицины и моя
Сказка заканчивается победой добра нал злом, надежды над безверием, терпения над равнодушием. В награду за все Мари не только становится другом Щелкунчика, но и в реальной жизни встречает племянника советника Дроссельмейера – свою любовь. Таким образом, Гофман говорит нам, что добро, терпение, забота, чуткость, храбрость, вера могут победить любое зло и сделать человека по-настоящему счастливым.
Григір Тютюнник народився в родині селян, його батька було заарештовано органами НКВС, коли йому було лише 6 років. Григір Тютюнник прожив тяжке сирітське життя. Знав, що влада знищила його батька. Переслідували і його самого. Усе життя жив завжди з натугою. Так, тяжко переживав, коли його твори препарувала цензура. До цього додалися сімейні незгоди. Він був повністю відданий літературі, нехтував матеріальними благами. На цьому ґрунті виникали конфлікти з дружиною. У певний момент усе це зійшлося в одну точку. 6 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством (письменник повісився) Повість «Климко» має автобіографічний характер. В 1942 році через голод та дослухавшись поради знайомих, письменник у віці 11 років пішов до матері на Полтавщину пішки. З майбутньою дружиною Марією познайомився в університеті. Вона навчалась на відділенні української філології, а Григір вчився на відділенні російської філології. dovidka.biz.ua Він спочатку говорив і писав російською, але згодом почав писати лише українською. В них народилося двоє синів – Михайло, Василь У Спілці письменників його не любили за прямоту. У 1974 рік, почалися арешти української інтелігенції. Тютюнника занесли до “чорного” списку, усім видавництвам наказано ніде не згадувати його ім’я. Якось, коли був в опалі, у нього вихопилося: “Так я ж написав тільки напівправду життя — і мене викидають з літератури. А якби я написав усю правду, то що — мене вбити треба?”
Письменник не любив сидіти у великих містах. Тютюнник постійно подорожував по селах України, адже там можна було почути рідну мову.
Григір Тютюнник покінчив життя самогубством 6 березня 1980 року.
У його рідному селі зараз немає ні пам'ятника, ні музею, в будинку, де жив великий поет. Його житло вже встигли кілька разів перепродати. Тільки невелика група ентузіастів за свій рахунок влаштувала музей у школі. Це всього лише невелика кімнатка, але щорічно його відвідують тисячі осіб.
