С самого детства мне говорили родители, что надо любить свою Родину и уважать ее. Ведь Родина у нас одна и каждый любит ее по-своему, но все же, нет такого человека, который не любил отчизну. Когда я слышу слово Родина, я сразу вспоминаю море, красоты природы, любовь своих родителей, уважение окружающих друг к другу. Это можно перечислять долго, но все же Родина у всех своя. Мы любим свою Родину не за то, что она велика, а за то, что она наша. Ведь на Родине ты чувствуешь себя свободней.
Любовь к Родине — это достоинство каждого человека. Я думаю, что люди должны драться за свою отчизну из-за всех сил, даже если эти силы не равны. Любить Родину нужно так же, как и свою семью. Прежде всего, мы обязаны Родине, так как и своим друзьям — правдой. Родина, как мама, ее нужно любить с рождения и защищать. Для некоторых людей Родина — это их деревня, улица, дом, воспоминания, обычаи и традиции. Иногда любить свою Родину очень тяжело, ведь в мире очень много несправедливости, и не всегда все происходит так, как нам бы хотелось.
Почему я люблю свою Родину? Да потому что я родилась здесь. Здесь же родились мои родители, бабушки, дедушки, прабабушки, прадедушки. И я горжусь тем, что я являюсь гражданином именно страны под названием Россия! Это могучая держава и каждый настоящий россиянин должен быть гордиться этим!
Федько - головний герой оповідання Володимира Винниченка. Він був хлопцем-розбишакою, яких часто можна зустріти у наших дворах. Його батьки були бідними. Часто підкреслювали, що і Федько "мужичиня". Просили, щоб не водився з Толиком - сином господаря, у котрих вони винаймали квартиру.
Федько виділявся серед ровесників неабиякою силою, був задиракою та полюбляв битися, адже завжди виходив переможцем. І одівався відповідно: «картуз набакир,... чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають» та ходив «руки в кишені,..., не поспішає, ... навіть груди підставляє, так наче йому тільки того й хочеться, щоб його вдарили каменем».
На початку твору не хочеться схвалювати Федька, адже він часто ображає своїх друзів. Але згодом читач розуміє, що перше враження неточне. Федько добрий, адже віддає змія і свої нитки. Він вигадливий, повний енергії і сили, сміливий та спритний. Сусідських хлопцям цікаво з ним. З кожної наступної сторінки починаєш захоплюватися Федьком, його правдивістю та відданістю друзям. Хоч хлопець часто спокушає до бешкетних витівок господарського сина Толика, але терпляче зносить покарання, «за ремінь не сердиться, ... розуміє, що так і треба». Перейти річку по кризі намірився Федько. Всі друзі із захопленням і переживанням гали за витівкою. Вони вірили в нього, бо були переконані у його спритності, передбачливості та сміливості. Те, що тільки один Федько кинувся на порятунок Толі, свідчить про товариськість, співчуття, героїзм героя.
