В истории Грузии была эпоха, которую историки назовут Золотой. Этот период представлял собой золотую корону истории Грузии, сияющим бриллиантом которой была легендарная царица Тамара. При ее правлении Грузия достигла небывалых высот в экономике и культуре. Под ее руководством Грузия становится сильнейшей военной державой в Азии. В этот период создает Шота Руставели свое гениальное произведение ” Витязь в тигровой шкуре”. Царице Тамаре как известному политическому деятелю и Шота Руставели как поэту и мыслителю не было равных в ту эпоху. Больше восьми веков сияет неугасаемое пламя любви и добра этих легендарных людей и освещает путь к человеколюбию на Земле. Если бы не было царицы Тамары, не было бы и гениального произведения Шота Руставели.
О произведении Шота Руставели «Витязь в тигровой шкуре» много написано, оно переведено на многие языки мира. Несмотря на это, утвердиться в кино и в театре оно не смогло. Такие попытки всегда кончались крахом. Действительно, поэма в стихах состоит из 1600 строф. Такая грандиозность произведения составляет определенные трудности для театральной сцены, возможности которой не так велики. Несмотря на это, постановку данного произведения на сцене в сокращенном варианте мы считаем возможной. От этого произведение не меркнет, так как смысл произведения на современном языке полностью соответствует оригиналу.
Впервые в мировой драматургии гениальное произведение Шота Руставели «Витязь в тигровой шкуре» представлено в виде театральной пьесы в двух действиях. Ожившие на сцене легендарные герои произведения принесут вам много радости, а это, я думаю, и есть цель искусства, дорогие читатели.
Объяснение:
«Витязь в тигровой шкуре» анализ произведения .
Автор — Шота Руставели
Год написания.
Поэма «Витязь в тигровой шкуре» датируется XII веком.
Жанр — Эпическая поэма (Поэма — большое стихотворное произведение с повествовательным сюжетом.)
Идея — освобождения человека от царства тьмы, рабства и угнетения.
Главная мысль поэмы «Витязь в тигровой шкуре» — право человека на свободу, счастье и любовь. Герои поэмы живут и действуют во имя возвышенных целей. Свое назначение они видят в угнетенным, в восстановлении справедливости, в утверждении уз дружбы, братства и любви. Основными их качествами являются отвага, человеколюбие, бесстрашие, постоянная готовность к самопожертвованию, активная непримиримость ко злу. Это мы видим на примере таких героев, как Автандил и Тариэл.
Проблематика поэмы:
1)Политическая — право наследования престола женщиной.
2) Философская — любовь и дружба
Главные герои поэмы «Витязь в тигровой шкуре»:
Тариэл
Автандил
Фридон
Тинатин
Нестан- Дариджан.
Замисливши написати пародію на лицарський роман, Сервантес постійно вводить у свій твір ситуації з лицарських романів, нещадно їх спотворюючи. Лицарський роман під пером письменника втрачає свою романтичну "впевненість". Усе найкраще, що було в такому романі, втрачає свою привабливість.
Видатний лицар чарівної вроди завжди був окрасою лицарського роману. Герой Сервантеса зовсім не схожий на цей образ. Це не юнак, а людина середнього віку, непривабливої зовнішності. Лицарські романи так вплинули на свідомість героя, що Алонсо Кехано назвав себе Дон Кіхотом з Ламанчі та подався шукати подвигів. Він натяг на себе іржаву зброю, сів на стару шкапу, обрав собі даму серця та пустився у мандри. Дамою серця Дон Кіхота стала сільська дівчина, яку він називав Дульцінеєю Тобоською. Незабаром у нашого лицаря з'являється зброєносець Санчо Панса, який також мало скидався на зброєносців лицарських романів. Мирний землероб Санчо Панса ніколи не був відважною та мовчазною людиною, якою зображувався завжди зброєносець у лицарських романах. Проте він дає розумні поради Дон Кіхоту. Наприклад, коли вони опинилися серед скель і Дон Кіхот вирішив розірвати на собі одяг та битися головою об каміння, Санчо Панса радить йому не вбитися з першого разу. Це зауваження відразу ж викриває усю химерність лицарських романів. Традиційні ситуації, звеличені у них, стають комічними дурницями у романі Сервантеса. Бій Дон Кіхота з вітряками або з баранами спотворює "великі подвиги" лицарів середньовіччя.
Кумедність та божевілля Дон Кіхота дивним образом поєднуються з його мудрістю. На думку Санчо Панси, у красномовстві та мудрості Дон Кіхот не поступався відомим церковним проповідникам. Але Дон Кіхот мріє не про небесне, а про земне щастя для всього людства, і завжди готовий дати пораду та до тому, хто їх потребує. Дон Кіхот закликає Санчо Пансу судити про все, не керуючись "законом особистого свавілля". "Нехай сльози бідняка викликають у тебе більше співчуття, ніж нарікання багатія", - каже Дон Кіхот.
Проте, наділяючи свого героя привабливими рисами, зображуючи його борцем за справедливість, Сервантес у той же час постійно ставить його у кумедні ситуації. Метою автора було показати, що навіть такій доброзичливій людині, як Дон Кіхот, не під силу змінити щось у цьому світі, де панує егоїзм та влада грошей. Хоча Дон Кіхот позитивно впливав на Санчо Пансу, проте щодо всього людства йому не вдалося відновити золотий вік лицарства.
Роман завершується поверненням до героя здорового глузду. Перед смертю Дон Кіхот відмовляється від лицарських романів та усіх своїх химерних ідей. Іронізуючи над безглуздими витівками свого героя, Сервантес у той же час захоплюється моральною красою, що так рідко зустрічалась у часи корисливості, егоїзму та бездуховності.