Хотів би жити знов у горах...
(за творчістю Дж. Байрона)
Так написав великий англійський поет Джордж Байрон. Аристократ за походженням, що успадкував титул лорда. Закінчив аристократичну школу, Кембриджський університет. Це була дуже цікава і освічена людина. Забезпечене і спокійне життя Байрон проміняв на визвольну боротьбу грецького народу проти турецького поневолення, успадкувавши бунтівний дух своїх шотландських предків. За легендою, Байрон наказав поховати своє серце у Греції.
Такого ж бунтівного духу сповнена і його поезія "Хотів би жити знов у горах...". Поета ваблять "темні урвища і хребти", "пустка дика й хмура", "небо грозове". Він ладен проміняти вищий світ, де людина не може лишатися собою, а вимушена лукавити, брехати, пристосовуватися, на життя наодинці з природою, де виявляються кращі риси людини, відбувається випробування на міцність. Його ідеалом є орел — він не боїться сонця й літає вище за всіх птахів. Для поета — це висота духу, не обтяженого земними клопотами і наділеного "незлобним серцем".
Спорить надо ли с судьбой?
В паузах тревожных точек,
Больше сказано тобой...
Сколько в жизни пережито,
Эта боль… пока не боль...
Нитью красною
У судьбы… моя Любовь...
При свече судьбу латала
Звёздным небом и мечтой,
Как душа моя искала,
Путь к тебе… любимый мой...
Знать не ведал эти муки,
Знать с любовью пошутил,
Долго ты меня баюкал,
Убаюкав… разлюбил...
Вечерами длинной тенью,
День уйдёт тихонько в ночь,
Слижут волны бренной ленью,
С берегов печали прочь...
Со спокойствием в рассветы
Отпущу я этот грех...
На Любви моей… планету...
Тихо… тихо… падал снег…