1. Греція
2. Гомер
3. VII до н. р.
4. Про самого Гомера та про його життя немає жодних достовірних свідчень або принаймні доказів, що авторство поем належить одній людині, а не групі людей. В античну добу були відомі дев'ять більш-менш докладних життєписів Гомера. Проте, вони не заслуговують істотного інтересу, оскільки всі вони вигадані граматиками часів римського імператора Октавіана Августа. Так само малого значення мають збережені донині численні зображення Гомера, погруддя якого часто зображують поета в умовній ідеалізованій формі, у вигляді сліпого старця.
Ні місця, ні часу народження Гомера антична традиція так само не знала. Щодо століття, в якому жив поет, стародавні автори дуже розходяться. Частина грецьких письменників відносили його до епохи Троянської війни, що нібито мала місце в період 1194—1184 років до н. е., датували різними іншими міфологічними подіями від 1130 до 910. Кратет Пергамський стверджував, що він жив до переселення Гераклідів; історик Ефор Кімський відносив його до епохи спартанського легендарного законодавця Лікурга; Феопомп — до часів вторгнення кіммерійців та Евфоріон свідчить, що він жив на 500 років пізніше Троянської війни. Таким чином, між найбільш раннім часом, до якого відносять життя Гомера, і найпізнішим утворюється проміжок не менше ніж у 460 років. Найвірогіднішим вважається розрахунок Геродота, який писав, що Гомер народився за 400 років до його часу, отже, близько 850 року до н. е.
Батьківщина Гомера, як і його вік, також становить предмет суперечки. Звичайно наводяться сім міст, які вважали його своїм громадянином. Епіграма у Авла Геллія, давньоримського історика і філолога 2 століття, називає: Смірну, острів Родос, Колофон, Саламін (місто на Кіпрі, не плутати із островом Саламін), Іос, Аргос і навіть Стародавні Афіни. Водночас варіації цієї епіграми називають ще Кіму в Малій Азії, острови Хіос, Пілос та Ітаку. Деякі з цих міст тому вважаються батьківщиною Гомера, що в них особливо процвітала гомерична поезія, інші домагання ґрунтуються на зв'язку грецьких колоній.
Сучасні дослідники схильні відносити його діяльність до VIII або навіть VII століття до н. е., зазначаючи як основне місце його перебування острів Хіос або який-небудь інший регіон Іонії, що існувала в центральній частині західного узбережжя Малої Азії. Більше за інші міста Смірна або є острів Хіос могли стати родючим ґрунтом для епічної поезії. На користь Смірни свідчить добра обізнаність Гомера у тамтешній топографії, яку він демонструє в «Іліаді». На думку Вільгіельма Дерпфельда, німецького архітектора та археолога класичності, Гомер міг відвідати усі ці місця та регіони (Мікени, Трою, палац Одіссея на острові Ітака), які він описав в «Іліаді». Крім того Діодор Сицилійський пише, що Гомер відвідав навіть Єгипет. На острів Хіос як місце народження вказував Симонід Аморгоський, давньогрецький поет 7-6 століть до н. е.
Тому Гомера слід вважати іонійцем, як за загальним його характером, так і за окремими рисами його поем. Місцем смерті поета прийнято вважати кікладський острів Іос.
Відсутність достовірних відомостей викликала вже в античності подвійне ставлення до Гомера. Так, за часів до Геродота (до 5 століття до н. е.) існувала думка про те, що Гомер був не однією історичною особою, але являв собою колективне позначення для поетів стародавнього героїчного епосу в цілому. Пізніше, від часу Платона (4 століття до н. е.) і засновника гомерівської критики Аристарха Самофракійського (2 століття до н. е.), утвердилася думка, що Гомер був одноосібним творцем «Іліади» та «Одіссеї». Наразі, хоча питання і не ставиться в такій виразній і простій формі, науковці також поділяються на «ревнителів єдності» (Einheitshirten), та «мисливців за піснями» (Liederjäger).
5. " Ілліада" та "Одіссея"
6. Люди вважають що Гомер був сліпим (його ім'я з давньогрецької перекладається як сліпий). Ще вважають, що Гоме - це не 1 людина, а декілька однодумців.
Объяснение:
Был он смелый мальчишка, "ужасно сильный", как пронеслась и скоро утвердилась молва о нем в классе, был ловок, характера упорного, духа дерзкого и предприимчивого. Учился он хорошо, и шла даже молва, что он и из арифметики и из всемирной истории собьет самого учителя Дарданелова.
Впрочем, в последнее время, хоть мальчик и не любил переходить в своих шалостях известной черты, но начались шалости, испугавшие мать не на шутку, — правда, не безнравственные какие-нибудь, зато отчаянные, головорезные...»
Об одной такой «головорезной» шалости рассказано Повествователем подробно: Коля на спор пролежал между рельсам под промчавшимся поездом. Его чуть за это не исключили из школы, но заступничество учителя Дарданелова (который, к слову, был «женихом» его матери его.
В рассказе В. П. Астафьева речь идет о мальчике Васютке. Он был из семьи рыболовов. Стоял август, рыбаки расположились на берегу Енисея. Васютка скучал и ждал начало учебного года.
Однажды, Васютка собрался идти в тайгу за орехами. Он взял с собой ружьё, мать дала ему в дорогу хлеба и спичек.
Васютка пробирался вглубь тайги при этом делая зазубрины на деревьях. Набрав мешок шишек, он собрался было идти назад, но его внимание привлек глухарь. Пытаясь подстрелить птицу, мальчик не заметил, как заблудился.
Васютка не растерялся. Он насобирал сухих веток и мха и распалил костер. Он вырыл ямку на месте от костра, положил туда убитую птицу, сверху накидав горячих углей. Соль он раздобыл из уголков мешка, в котором были шишки. Наевшись, Васютка перенес костер, а на горячее место наложил веток и мху и лег, укрывшись телогрейкой.