Початок двадцятого століття визначив справжнє історичне місце Вергілія. Нові дослідження виявили ступінь оригінальності римського поета, показали безпідставність абстрактного порівняння його з Гомером, тому що кожний з них видатний по-своєму.
Дуже скоро Вергілій став класиком. Уся пізніша римська поезія повна запозичень з Вергілія. Згадане вище тлумачення 4 еклоги додавало Вергілію особливе значення й в очах християн як у стародавності, так і в середні віки; тому твори його дійшли в дуже великій кількості списків.
Як бачимо, повторення у сміховому варіанті теми Вергілія Іваном Котляревським досить близьке до оригінального тексту і відрізняється не тільки умисно-вульгарною стилістикою, а й сучасним і цілком „високим” за розміром і культурою рими віршем. Для майбутнього „Енеїди” Котляревського чи не вирішальним стала саме та обставина, що вірш її, легкий, невимушений, насичено-образний по-народному і зовсім не сміховий, поклав початок сучасній українській поезії.
Вергілієва „Енеїда” – етногонічна легенда: там розповідається про звитяжні дії родоначальника римлян, засновника римського народу і римської держави. Центральною темою є тема долі, що формується в боротьбі між різними богами, а у вирішальний момент Юпітер-Зевс дає герою самому визначити майбутнє у чесному двобої з Турном. Картини мандрів Енея сповнені соковитих деталей, в тому числі є і описи бенкетів, але переважно це – „пири”-битви, з детальними картинами того, куди увійшов спис чи меч і звідки він вийшов. У „низькому” українському варіанті все набуває іншого смислу. Подорож Енея з його „обірваними, мов гиря, ланцями” по світу має не стільки героїчний, скільки комедійний характер, бо хоч би де вони опинялися, одразу ж починають залицятися до місцевих молодиць і нестримно й буйно бенкетувати. В моралізаторському тлумаченні твору Котляревського як сатири на вади сучасного йому суспільства центральне місце посідає опис відвідин Енеєм потойбічного світу, де він бачить справедливу кару за гріхи і висловлює нібито соціальний протест. Загалом поема Котляревського ніби втрачає цілісність, наявну у етногонічній легенді римлян. Сміхове начало знімає сюжетно-змістову напруженість, все розпадається на окремі картини, поєднані лише темою мандрів. Згідно з естетикою карнавалу, сміховий простір неорганізований, це світ хаосу, що протистоїть звичному порядку, світ „навиворіт”. Втім, сучасні дослідники переконані, що у бурлескно-травестійному творі І.Котляревського „Енеїда”, де грізна римська легенда була спущена з літературних латинських небес на літературну полтавську землю, на місце виміряної класицистської цілісності прийшов все-таки не хаос – прийшла якась внутрішня цілісність низового життя, просякнутого відчуттям свободи
в начале 1827 года александр сергеевич пушкиннаписал произведение, которое можно назвать знаковым во всем его творчестве. три строфы под названием «ангел»посвящены графине елизавете ксаверьевне воронцовой. ее ум, обаяние, тонкий художественный вкус и доброта восхищали поэта на протяжении всего периода их знакомства. пушкин посвятил знатной женщине много поэтических строк, набросал на полях рукописей не менее тридцати ее портретов. елизавета воронцова стала одним из прототипов татьяны лариной.
стихотворение «ангел» поэт написал после возвращения из ссылки. в его мироощущении произошел переход от гнетущих и мятежных настроений к миру и гармонии. позади остались пылкая юность, расправа над друзьями-декабристами, семейные конфликты. в душе поэта воскресла надежда на спокойную и счастливую жизнь.
сюжет этого небольшого стихотворения предельно прост: мятежный дух парит над адской бездной и вдруг замечает ангела у врат рая. его красота, нежность и кротость настолько впечатлили демона, что он начал испытывать до сих пор незнакомые чувства. дух тьмы неожиданно для себя понял, что ему не чужды порывы души, он не может отвергнуть прекрасное создание света. демон признается ангелу, что не все он «в мире презирал».
стихотворение написано традиционным для пушкина четырехстопным ямбом с перекрестной рифмовкой. его тема характерна для романтической лирики. практически в творчестве каждого поэта присутствуют образы ангела и демона.
вечное противостояние добра и зла в этом стихотворении переплетается с темой любви. разочарование в жизни, тоска и боль одиночества сменяются надеждой, светлыми чувствами восхищения и восторга при появлении прекрасной возлюбленной. сравнивая ее с ангелом, а себя – с демоном, лирический герой утверждает победу добра и любви, способность света возрождать к жизни самую заблудшую душу.
стихотворение построено на антитезе. демон противопоставлен ангелу, эдем – адской бездне, дух сомнения и отрицания – чистому духу, неподвижный ангел – летающему демону. выразительные средства, которые пушкин применяет в произведении, подчеркивают этот контраст. эпитеты, характеризующие ангела, противопоставлены тем, что описывают демона. «духа чистого», «жар невольный» и другие инверсии особую атмосферу библейских преданий. усиливают это впечатление устаревшие слова: рек (сказал), главой, взирал.
образ ангела в стихотворении едва намечен. нам известно только, что он «главой поникшею сиял». ангел ничего не предпринимает, чтобы повлиять на духа зла. он даже не смотрит на демона, не говорит с ним. но одним своим видом он способен смутить темную душу, осветить ее. так пушкин демонстрирует силу любви, неизбежную победу добра над злом.
образ демона выписан гораздо рельефнее, ему посвящена большая часть стихотворения. на глазах читателя происходит перерождение зла, обращение его к свету. смутное «чувство умиленья» переходит в неуверенное «прости», а затем в откровенное признание – «ты недаром мне сиял».
произведение «ангел» стало своеобразным ответом на собственное стихотворение «демон», написанное четырьмя ранее. пушкин, как и любой человек, имел много своих «демонов». в зените молодости и славы он почувствовал разочарование в жизни. поэту наскучил лживый свет, идеалы свободы, справедливости и любви начали казаться ему фальшивыми. постоянными спутниками гения стали уныние и скепсис.
но пушкин смог найти в себе силы сбросить оковы тоски и разочарования. таким толчком к новой жизни стала для него встреча с елизаветой воронцовой. в стихотворении «ангел» поэт словно объявляет о своем духовном возрождении, отказывается от неверия и разрушающей силы в пользу добра. не случись этого, творческая судьба поэта могла сложиться несколько иначе. достаточно вспомнить поэму лермонтова«демон», где акценты расставлены совершенно по-другому: дух зла побеждает и губит прекрасную тамару. в нем не нашлось ни капли любви и сострадания.
у пушкина мятежный дух сомнения не способен все презирать и ненавидеть. свет и любовь не чужды его природе. они пронизывают все творчество поэта.
