1)Я думаю , что каждому в школе встречались чудики . Это те , кто не такие , как все . Обычно таким трудно жить . В школе они местные дурачки или отличники не от мира сего . Ау нас в школе есть девочка , которая истово верит в бога . Она хорошая , живет по своим правилам , но не такая как все . Чудики есть среди нас .
2)Да я очень люблю людям особенно тем кто нуждается в , это мне очень нравится и приносит удовольствие. Я не считаю себя чудиком потому что делать добро людям это хорошо, ты выручаешь и им.
3)Да.
Розділ І
Зоологія і комахи. "Відпустіть нас до бабусі!"
Коли ми склали іспити і п'ятий рік навчання нарешті скінчився, на збори, присвячені цій знаменній події, прийшла і вчителька ботаніки та зоології Ірина Семенівна.
Після того як усі вчителі виказали свої радісні сподівання з приводу нашого успішного навчання і ще кращої поведінки в майбутньому і підбили не для всіх радісні підсумки за цей рік, слово взяла ботанічка:
— Любі дітки! — вона завжди казала "дітки" чи "діточки". — Ви вже учні шостого класу, з чим я вас вітаю і повністю приєднуюсь до тих добрих побажань, які ви щойно почули від присутніх тут педагогів. Хочу вам ще раз нагадати — вчитися в шостому класі де в чому легше, а де в чому й трудніше, ніж у п'ятому. Ми з вами, зокрема, будемо вивчати ботаніку, а згодом і зоологію, перейдемо до глибшого розуміння світу, що оточує вас.
Тут вона і мрійливо подивилася кудись у стелю. Той, хто не знав нашої ботанічки, міг би подумати, що цілісінькими днями ми тільки й сушили голову над тим, як би під її керівництвом ще глибше зрозуміти навколишній світ. Насправді ж ми мало любили ботаніку, та й не можу сказати, щоб і зоологія вигравала в нашій хлоп'ячій уяві привабливими веселковими барвами.
— Так от, любі діточки, — правила далі ботанічка, — для того, щоб збудити вашу цікавість, щоб продовжити добру традицію наших старших класів, вам треба за літо зібрати колекцію комах.
— Ого, — перебив її Шумило. — Та якщо всі школи візьмуться до цього діла, наступного літа вже не буде чого ловити.
— Невже ти залишишся таким самим і в шостому класі? — запитала вчителька, ніби вона сподівалася на щось інше. — А побоювання твої безпідставні. До речі, ви знаєте, що багатьох шкідників сільського господарства і зелених насаджень треба винищувати? Восени всі принесете свої роботи до школи. Я їх заберу до зоологічного кабінету. Кращі підуть на шкільну виставку.
Тепер і я згадав стоси невеликих коробок зі скляним верхом, що припадали порохом у кабінеті зоології.
— А можна вдвох збирати одну колекцію? — схопився з місця Митько.
— Можна, тільки щоб і видно було, що її робили двоє. Така колекція має бути більшою і кращою. Ти хочеш разом із Стеценком? — зиркнула на мене.
— Еге ж.
— То робіть, — зітхнула вчителька. — Тільки не так, як у минулому році.
Цим вона натякала на гербарій рідного краю, який треба було зібрати минулого літа. Тоді ми й не думали збирати його, а потім Мишко знайшов якийсь гербарій, ми його підписали і здали, навіть не поцікавившися, що воно таке. А потім до школи прибіг старший Митьків брат, з голосним скандалом забрав той альбом і нам'яв Митькові вуха. Виявилося, що то гербарій зовсім не рідного краю, точніше, рідного, але нетутешнього, бо містив зразки Далекого Сходу, і належав навіть не Митьковому братові, а котромусь із його приятелів.
В основе новеллы лежит конфликт-интрига. Работая на пришкольном участке, ученики “веселились”, насаживая комья земли на гибкие прутья и бросая слепленные шарики в воздух. Один комок, брошенный Витькой, возможно нечаянно, а может, и специально, попадает рассказчику в спину. С этого момента начинается внутренний конфликт. Героем овладевают обида, злость, а затем в его сознание закрадывается мысль о мести.
К счастью, дети могут вовремя остановить себя. Они боятся отвечать за свои поступки перед взрослыми. Отчасти поэтому умысел рассказчика не осуществляется. Возможно, герою было тяжело ударить по спине человека, который доверял ему. Тем более ударить по спине было бы не по-мужски. Потерпевший отказывается от возмездия, он сумел простить обидчика и тем самым облегчил себе жизнь. “Мне делается легко от приятного решения не бить Витьку. И мы заходим в село как лучшие дружки-приятели”.