У своєму романі письменник вдається до алегоричного зображення сучасної йому країни — Англії. Свіфта як письменника найбільше цікавили політичні проблеми, і тому твір його є гучною сатирою на сучасну йому Англію.
Головний герой твору, Гуллівер, потрапляє у країну Ліліпутію, де живуть дуже маленькі люди. Спочатку ці незвичайні люди зустрічають його досить-таки приязно, щиро: надають житло, приймають спеціальні закони, які налагоджують його спілкування з місцевими жителями так, щоб воно було гармонійним та безпечним з обох боків, забезпечують його харчами. З ним веде бесіду сам імператор Ліліпутії, а після того, як Гуллівер надає йому і всій державі неабияку послугу (притягує на мотузку весь блефускуанський флот — сусідньої ворогуючої держави), йому надають титул нардака — найвищий титул у державі. Далі Гуллівера знайомлять зі звичаями країни, досить-таки дивними. Наприклад, щоб отримати міністерську посаду, треба було взяти участь у змаганнях танцюристів на канаті. Хто найвище підстрибне, той отримує найвищу посаду державного службовця. І ніяких там спеціальних знань, розуму, вміння орієнтуватися в політиці й економіці зовсім не потрібно! Це вже натяк на англійських міністрів та придворних царедворців, які обіймають ці високі посади, зовсім не відповідаючи їм.
Играя на деньги со своим учеником, Лидия Михайловна, с точки зрения педагогики, совершила поступок безнравственный. «Но что стоит за этим поступком?» – спрашивает автор. Видя, что её ученик в голодные, послевоенные годы недоедает, она старалась ему под видом дополнительных занятий приглашала домой, чтобы подкормить, присылала посылку, будто от матери. Но мальчик от всего отказался. И учительница решается играть с учеником на деньги, подыгрывая ему. Она идет на обман, но счастлива, потому что ей это удается.Учительница французского своим примером показала, что на свете есть доброта, отзывчивость, любовь. Это есть духовные ценности. Посмотрим на предисловие к рассказу. В нем выражены мысли взрослого человека, его духовная память. Он назвал «Уроки французского» «уроками доброты». В.Г. Распутин говорит о «законах доброты»: истинное добро не требует награды, не ищет прямой отдачи, оно бескорыстно. Добро имеет распространяться, передаваться от человека к человеку. Я надеюсь, что доброта и сострадание играют большую в жизни человека и будете всегда добрыми, готовыми прийти на друг другу в любую минуту.