Теме любви посвящены многие рассказы И.А. Бунина. В его изображении любовь – это грозная сила перевернуть всю жизнь человека и принести ему великое счастье или огромное горе. Такая история любви показана им в рассказе «Кавказ». У героя и героини тайный роман. Они должны скрываться ото всех, потому что героиня замужем. Она боится своего мужа, который, как ей кажется, что-то подозревает. Но, несмотря на это, герои счастливы вместе и мечтают о дерзком побеге вдвоем к морю, на кавказское побережье. И этот побег им удается.
Хороший учитель должен быть добрым. Он должен понимать учеников и быть справедливым. Еще он должен очень много знать. Хорошо бы было, чтоб он мог ответить на любой вопрос не только в рамках школьной программы. Хороший учитель обязательно должен любить детей и находить подход к каждому, при этом никого не выделяя среди остальных. Также учитель должен быть спокойным и терпеливым. Не кричать на учеников, не наказывать без повода. Хорошо бы было, если бы можно было поговорить с учителем как со старшим товарищем, спросить совета, если нужно. Хороший учитель прививает любовь к своему предмету, так как дети любят его и ходят на урок с удовольствием.
Добро і зло, вірність і зрада, поетичне покликання і сіра буденщина зіткнулись у драмі-казці Лесі Українки «Лісова пісня», яка розповідає про красу людських почуттів і згубність духовного гноблення, про необхідність збереження гармонії між людиною і природою.
У ліс приходять люди, приносять свої клопоти. Голос Лукашевої сопілки пробуджує з зимового сну Мавку — «весна ніколи так ще не співала...» Дитина лісу і сільський хлопець закохуються. Перша дія — цвітіння їхнього кохання і одночасно це весняне буяння природи. На голос Лукашевої «веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти ».
У другій дії — зміліло озеро, «очерет сухопнелестить скупим листом». Природа в'яне. Почорнів жар маку. З останніми квітами та зжатим стиглим житом полягло й кохання Лукаша до Мавки. Тут ми бачимо, що роздвоєна душа юнака вагається — між поезією і прозою буття, мрією й буденністю.
На противагу Лукашеві, ніжна Мавка викликає у нас щире захоплення. «Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає», — ці слова найстисліше і найяскравіше виражають головну суть образу Мавки. Вогонь її кохання сильніший за смерть. Він допоміг їй вирватись із мертвого царства Того, що в скалі сидить. Кохання Мавка сприймає, як «огнисте дерево». У ніч першої зустрічі з Лукашем на її чолі палає зоряний вінок, а коли коханий зрадив, «всі зорі погасли в вінку і в серці». В останньому монолозі героїні безсмертя асоціюється з ясним вогнем, вільними іскрами. І, як віра й надія, знову спалахують вогні в її зоряному вінку.
Лукаш за зраду найчистіших своїх почуттів, за зраду любові тяжко покараний: Лісовик перетворив його на вовкулаку. Цей символічний епізод змушує нас задуматися про вічні моральні цінності: хто зрікся духовного життя, загасив у собі порив до прекрасного, той перестав бути людиною.
Проза життя знищує прекрасну мрію Лукаша, буденщина засмоктує, наче поліське болото. Проте мрію вбити не можна. Про це голосно співає сопілка у фіналі.
Справді, людина завжди може знайти в собі сили з будь-якої прірви свого падіння піднятися на височінь людського духу — через страждання, через усвідомлення своєї недосконалості, через самопізнання і добротворення.
У героя и героини тайный роман. Они должны скрываться ото всех, потому что героиня замужем. Она боится своего мужа, который, как ей кажется, что-то подозревает. Но, несмотря на это, герои счастливы вместе и мечтают о дерзком побеге вдвоем к морю, на кавказское побережье. И этот побег им удается.