Однажды, я решил погулять с Димой. Тем ещё бандюганом. Родители часто грозили на него пальцем. Мол, ничему хорошему он тебя не научит и нечего с ним водится. Но меня ужасно манило с ним поиграть ведь все игры в которые мы с ним играли были интересные. Сам Димка был высокий, худощавый и всегда лохматый, не любил он следить за собой. Говорит: "Это дело девчачье" Зашёл я значит за Димкой со своим новым самокатом. Решил похвастаться. И каково было моё расстройство когда он вышел с почти таким же самокатом, только цвет красный. Мой же был жёлтый, как лимон. - Привет Диниска! - Привет Дима. - Ну, что? Ай да на сеновал? - А разве там нет сторожей? - Есть, наверное, - почасав затылок сказал Димка. - Давай проверим! - тут же выкрикнул я дабы показать, что я смелый. - Погнали на перегонки? - Давай! Наша гонка началась. Думал я, что обгоню Диму, да ни тут то было! Дорога вся петлявая. Кочка за кочкой, едешь чуть ли не падаешь. Натрясся я здорово, зато наигрался в поезда. Вот и подъехали мы к сеновалу. Залезли на сено и прыгаем и падаем. Играем, как обезьяны в клетке. То с одного стога спрыгнем, то на другой стог залезем. Умаялись, легли отдохнуть. Задремали. То что было дальше, не в сказке сказать не пером описать. Сначала проснулся Димка начал меня толкать и шепчет: - Дениска! Охранник! Я думал шутит чтоб я проснулся. Но не так то было! Не успел я открыть глаза, как Дима взял меня за шиворот и выволок с сеновала. Отряхнувшись от сена мы со всех ног начали бежать. За бежали за куст, встали на свои самокате и только пятки сверкали. Больше туда мы не ходили, насколько страх нас охватил в тот момент. Хорошо хоть родители наши не узнали, а то б задали нам леща.
Ровена Ровена – знатна саксонка, її опікав Седрік Ротервудський, вона онука короля Альфреда Великого. Опікун обожнює її, ні в чому їй не відмовляє і пов’язує з нею свої надії на відновлення влади саксів. Через це він навіть виганяє свого сина і позбавляє його спадку. Однак Ровена рішуче протистоїть шлюбові без любові з нащадком князівського роду Альтестаном. Леді Ровена гарна, знає собі ціну, але не пихата. Має почуття власної гідності, вона добра, розумна, вміє поводитися в товаристві Дівчину викрав Моріс де Брасі, щоб заволодіти її багатством. Потрапивши у полон, дівчина, яка звикла до загального поклоніння, втрачає свою волю, плаче. Тільки щасливий випадок рятує її, а потім доля знову посміхається їй і вона стає дружиною лицаря Айвенго. Ребека Ребекка – дочка багатого єврея Ісаака. Її плем’я постійно зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла, не знаючи ні в чому відмови, все ж зрозуміла, що їй потрібна велика сила волі, знання, “щоб вижити в цьому жорсткому світі”. Вона навчилася лікувати, допомагала всім, хто цього потребував. У критичні хвилини шукала виходу, і, не знайшовши його, віддала перевагу смерті, а не безчестю. Ребекка надзвичайно сильна в душі, вона може скоритися долі. Не знайшовши відповіді на свої сердечні почуття, Ребекка вирішує зайнятися доброчинними справами: лікувати, допомагати страдникам. Вона й далі підтримуватиме честь і гідність свого народу, оберігатиме віру предків. Мета Ребекки — допомагати іншим, підтримувати слабких. Сама Ребека щира i готова до самопожертви. Також требя вiдзначити її надзвичайну мужнiсть i витримку, умiння вiрити та сподiватися на краще.
2. БЛУДОВО БОЛОТО
3. КАЖДЫЙ ПО СВОЕЙ ТРОПЕ
4. ВЫЖИВШИЙ СЕРЫЙ ПОМЕЩИК
5. МИТРАША ВЯЗНЕТ В СЛЕПОЙ ЕЛАНЕ
6. НАСТЯ НАБИРАЕТ КЛЮКВУ