Образ Пугачева в романе А.С Пушкина "Капитанская дочка"-это образ народа,народного гнева ,бунтарства русской души и беспощадной силы.Художественный образ Пугачёва изображён в соответствии с литературными принципами произведения,а не с историческими принципами исследований,поэтому автор даёт представление о Пугачёве,как о человеке,а не как о кровавом и бессердечном главаре бунта.
Есенин создаёт сложный образ Пугачёва-это сильный,решительный человек,который обдуманно идёт на восстание,оценив всю боль народную и услышав мольбы людские.Емельян пытается построить крестьянский раз,изменить жизнь к лучшему.Пугачёв не сторонник жестокого мятежа,беспощадного и стихийного.Он хочет справедливой войны,подготовленной,жестокость наряду с доверчивостью атамана.За новый мир он идёт до конца,не веря в поражение,но соратники предают его.Трагедия Пугачёва в том,что он не смог передать людям силу своей веры в победу,он не смог обуздать стихию бунта и остаётся один,попадая на плаху.
"Предание о Пугачеве" состоит из пяти разных историй-небылиц, повествующих о жизни атамана..Велика благодарность народа,любовь и уважение,это отражается в преданиях,где атаман жив и скоро вернётся домой.Люди считали его родным и близким,не могли смириться с потерей и воспевали его в песнях.Екатерина II пыталась стереть память о Пугачёве,переименовывала города и реки, запрещала упоминания его имени вслух ,а народ продолжал любить и помнить славного атамана,складывая новые песни и предания.
Сходства :
- Емельян Пугачёв-казак,истинный сын своей Родины.
-Жесток и беспощаден к врагам,но в тоже время,доверчивый,как ребёнок и благодушен к тем,кто был с ним добр.
-Умеет понимать русских мужиков,ведёт их за сбой,зная свою обречённость.
-Народ любит Пугачёва,давно ждал такого атамана,за которым идти на смерь не страшно.Народный идеал,любящий свой народ и готовый умереть за него.
-Емельян-человек чести и слова,не смотря на своё недворянское происхождение.
Различия:
-У Есенина,в преданиях Пугачёв главный герой,у Пушкина-второстепенный.
-У Есенина образ поэтизирован,идеализирован,у Пушкина литературный образ,на основе исторического,а преданиях-народный вымысел и байки.
-У Есенина Пугачёв называется царём,чтобы повести народ за собой,у Пушкина он атаман и самозванец,в преданиях Пугачёв и царь,и Петр Третий,и муж Катерины Лексевны,греховодник.
-У Есенина Пугачёв не сторонник жестокого мятежа,беспощадного и стихийного,он хочет справедливой войны.У Пушкина образ Пугачёва-это образ восставшего народа,гордого и беспощадного,полного гнева и жестокости,в преданиях Пугачёв непобедим,как сказочный герой,сама царица с трона встаёт и власть ему отдаёт.
-Сподвижники Пугачёва у Пушкина-шайка убийц,страшные,лихие люди,у Есенина-единомышленники,друзья,смелые, отважные люди,но предавшие атамана,в преданиях казаки,Уральское Войско.
-Есенина волновал вопрос крестьянского рая,а Пушкина-вопрос чести и достоинства дворянства,в преданиях воспевание народного героя.
-Так кто же Пугачёв,народный герой и или кровавый убийца и самозванец?Пушкин не даёт прямого ответа на вопрос,автор оставляет выбор за читателем,решить самим,кто же такой Емельян Пугачёв.Есенин рисует образ исторической фигуры,Пугачёв-новый герой,с которому автор относится с симпатией,сочувствием и пониманием.В преданиях Пугачёв царь народный,добрый и неуязвимый.
У кожного з нас є своя Батьківщина – місце, де ми народилися, і яке будемо згадувати завжди і скрізь, куди б нас не закинула доля. Край,де ми зробили свої перші кроки у житті, де отримали від батьків і дідів перші уроки історії. Тут жили наші прадіди, які мріяли про кращу долю своїм нащадкам.
Україна для мене – це моє життя. Дитинство, перше кохання, материнська любов, батьківська опіка і неповторні шкільні роки. Я щаслива, що народилася та живу на Україні. Я люблю її за безмежні простори, голубе небо, золотисті поля, за щирих та усміхнених людей, які живуть тут.
Її надзвичайно цікава і багата історія, яку пізнаємо по архітектурі, писемних джерелах, замках. Згадаймо лише красу Софії Київської, величну постать Андріївської церкви, що може бути більшою насолодою, як не прогулянка по місту, яке заворожує кожного хто лиш приїде до міста Лева. Звісно не можу не оминути і інші красиві міста нашої «неньки» Батьківщини це адміністративна столиця Київ, це Харків, який став знаним навчальним центром, це краса наша «морська перлина» Одеса. Описуючи ці всі міста не можу не розказати у своїй розповіді про заморожуючу красу українських Карпат. Це територія, на якій панує і досі певна містерія, загадковість, яка немов прагне поглинути у свої обійми кожного, хто лиш заслухається у мелодійність звуків трембіти.
Чому ж тоді ми не любимо усю цю красу, чому шукаємо кращого життя? Напевне відповідь на це запитання мало хто зможе дізнатися, адже завжди потрібно починати з себе, чому так, а не інакше ми іноді стидаємося гордо сказати Я українець,українка. Найяскравішим прикладом Патріотизму своєї країни є Тарас Григорович Шевченко. Коли його заслали далеко від Батьківщини — в Казахстан і заборонили навіть писати вірші та малювати, його волелюбна душа не могла змиритися, стерпіти таке знущання, і він серцем був зі своєю рідною Вкраїною, зі знедоленим народом, який тяжко страждає через ненависних панів, і все одно писав вірші, виливаючи на папір всі свої думки.
Та коли замислюся над долею моєї держави, у мені баряться водночас, два протилежні почуття – гордості і сорому, віри і безнадії. Сьогодні різні держави штовхають Україну у різні боки, намагаються повернути країну на ті шляхи розвитку, які вигідні лише їм. Але ж наша Україна створена саме для нас, для нашого захисту, і тому має функціонувати так, як потрібно українському народові. Ми повинні, та ми мусимо відстоювати нашу державу, зміцнювати її, підіймати з колін. Ми - це весь український народ. Якщо не докладе зусиль кожен з нас, нічого не зміниться. Колись нам казали, що одна людина не здатна змінити суспільство, не має змоги знищити систему і є лише гвинтиком, виконавцем у величезному колективі таких самих сірих особистостей. І це не було правдою. Якщо людина має вогонь у серці, якщо її голова переповнена прогресивними ідеями, якщо її оточує коло однодумців, готових піти за особистістю навіть у пекло, то така людина стає основою реальної сили, здатної не лише виказувати протест, але й боротися за свої права. Яскравим прикладом для нас є "помаранчева революція", під час якої незгідний з владою народ все-таки домігся свого. Вперше за багато років в душах українців зазвучав голос предків, закликаючи до боротьби за свободу у реальному житті, а не на клаптиках паперу. Кожен хто стояв в той час на майдані відчув всі ці емоції, переживання. І саме цей наочний приклад показує нам що разом ми сила, яку не спинити.
Але швидкоплинна ріка часу віднесла усе це в минуле. І 24 червня 1991 року принесло нам довгоочікувану незалежність. Здобувши її, Україна зробила вибір на користь загальнолюдських цінностей - справжнього гуманізму, гармонізації відносин між колективом і особистістю, між державою та громадянами, рівних можливостей людей, поліпшення якості життя, вирішення питань зайнятості й освіти, створення умов для гармонійного та вільного розвитку кожної людини, прояву і підтримки в ній природного бажання творити.
Головне, що повинні пам'ятати всі, — не можна забувати своєї Батьківщини і відрікатися від неї або ігнорувати те, що ми живемо в Україні, що вона дала нам найдорожче — вільне життя
Люби свій край. Всю душу солов'їну
І серця жар йому віддай в піснях Надіюся такий мав бути твір
