Гектор був старшим сином царя Трої Пріама та його дружини, цариці Гекуби. В творі він постає достатньо вихованим, терпеливим, що до витівок свого брата. Він гарний батько та чоловік.
Ахілл та Гектор — воїни та герої. У кожного з них на рахунку багато перемог та подвигів за час Троянської війни. Перемогти однин одного для них дуже складно: вони обидва сильні, фізично витривалі чоловіки. І якби Афіна не приклала своїх зусиль, то хто знає чи був Гектор переможеним.
Гомер, як і всі епічні автори старається не висловлювати своїх емоцій, відкрито не дає оцінку героям, а лише підкреслює що вони гідні суперники.
Боги та ахейці прихильні до Ахілла. Він гарно виглядає, приклад гарного воїна. А саме головне, що він жива людина, яка робить помилки, потім про них шкодує: коли він пішов із війська загинули ахейці.
Як до Ахілла так і до Гектора їх одноплемінники поважають. З якою тугою голосять троянці, коли дізналися про смерть свого героя. Гектор та Ахіллес справжні герої та чоловіки. Для стародавніх греків вони були втіленням ідеалу воїна, людини і героя. Такими самими вони є і для нас. Те, як Гомер зобразив їх слабкість, ще раз підкреслює, що всі герої насамперед люди, які мають право на помилки.
Гектор і Ахілл — справжні воїни. На їх рахунку чимало подвигів і перемог під час Троянської війни. Але подолати одне одного їм не просто: обидва сильні, фізично загартовані, витривалі. І навіть у вирішальному поєдинку, якби не до Афіни, хто знає, чи був би переможений Гектор. Гомер підбирає порівняння до поведінки воїнів, підкреслюючи, що вони — гідні супротивники: порівнює Ахілла з соколом, що полює на горлицю дику, з псом, який жене молодого оленя, але й Гектор, на його думку, дуже схожий на високолетного орла, який хоче вхопити ягня або зайця.
И вот не то Святослав, не то автор «Слова о полке Игореве» призывает и сильнейших князей современной ему Руси: великого князя Всеволода и зависимых от него рязанских Глебовичей, затем Ростиславичей, Рюрика и Давыда, могущественного Ярослава Осмомысла Галицкого и знаменитого Романа с Мстиславом. Автор еще раз с горем вспоминает Игоря и снова призывает потомков Ярослава Мудрого и племя Всеслава, останавливаясь всего более на этом герое песен Бояна. Все они — опытные военачальники: Ярослав Черниговский с союзными степняками «кликом» врагов побеждает; Всеволод веслами может расплескать Волгу, а Дон вычерпать шлемами; Рюрику и Давыду автор напоминает о тяжёлом поражении от половцев; Ярослав Осмомысл со своими железными полками успешно оберегает юго-западные рубежи Руси, вмешивается в киевские дела, борется с степняками; Роман и Мстислав страшны для литвы и половцев.
Далее от упоминания полоцких князей, потомков Всеслава Вещего, автор переходит к фигуре их предка. Фигура полоцкого князя Всеслава обрисовывается в его действиях по отношению к Киеву и Новгороду. В Киеве Всеслав слышит звон колоколов св. Софии; вспоминается какая-то крепкая связь со старым Владимиром, когда княжеский род ещё был единым. Все исчерпано автором «Слова… » для призыва к отмщению обиды Игоря — и, наконец, следует его возвращение. Пребывание его в плену совершенно оставлено в стороне. Ни слова нет о других пленных князьях, о действиях половцев и великого князя киевского. Игорь остается главным действующим лицом, со своей женой, которая предчувствует его возвращение, оплакивая, по дошедшей до нее вести, поражение полка и раны мужа.