Вперше образ Прометея зʼявився в давньогрецькій міфології, де увіковічнив образ титана в трагедії «Прометей закутий». В основу цього твору покладена історія про те, як за наказом Зевса Прометей був прикутий до скелі. Одним із перших інтерпретаторів міфу про Прометея був Гесіод.
Прометей відкриває галерею так званих вічних образів, до яких постійно звертатиметься людство. Есхіл присвятив титанові ряд трагедій, з яких збереглася лише одна — «Прометей закутий». Прометей Есхіла втілює розум і силу духу, волелюбність і велич подвигу в імʼя щастя людей. За нової епохи образ титана Прометея знаходимо в Гете, Байрона, Шеллі, він надихав славетних майстрів пензля Мікеланджело, Тіціана, Рібейру, Сальватора Розу, композиторів Бетховена, Ліста, Танєєва, Скрябіна. Образ Прометея надзвичайно популярний в Україні. Прометея уславили Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, А. Малишко й інші.
У переносному значенні Прометей, як і поняття «прометеїзм», «прометеїв вогонь», є уособленням самовідданості, шляхетних почуттів і вчинків людини, незгасного прагнення досягти високої мети. У російській літературі найцікавіші опрацювання міфа належать письменникам революційного табору: К. Рилєєву, М. Огарьову та іншім.
Вперше я познайомився з творчістю Ліни Костенко в одинадцятому класі. Прочитав її вірші: "Моя любове! Я перед тобою", "Пастораль XX сторіччя", "Життя іде і все без коректур" та інші. Ця поезія залишила помітний слід у моїй душі. Мене захопила не тільки її творчість, а й вона сама як особистість, бо прийшла вона в цей світ і живе в ньому, щоб творити добро, щоб нести любов, щоб залишити нам у спадок багатющий скарб — поезію.
Та найбільшим скарбом у її творчій спадщині є історичний роман у віршах "Маруся Чурай". Скільки про цю героїню написано легенд, п'єс, поем, але найкраще її образ постав саме із цього роману. Мені здається, що цей твір — найліпший із доробку Ліни Костенко.
Твір захоплює з перших рядків, і ти стаєш співучасником подій, описаних у романі. Ти думками переносишся в Полтаву, де відбувається суд над талановитою дівчиною. І одразу ж замислюєшся, а чи може скоїти Маруся Чураївна такий злочин, як отруїти Гриця?
Ця дівчина... Обличчя, як з ікон.
І ви її збираєтесь карати?!
І десь внутрішній голос мені відповідає: "Ні!"
Це дівчина не просто так, Маруся,
Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.
І я не помиляюсь, бо з розділу "Сповідь" я дізнався про історію кохання і зради. Виходить, що людина, яка зрадить чи то кохану, чи то батьківщину, не може спокійно жити. її чекають муки або смерть. Гриць гине трагічно, Марусю було врятовано від страти, бо вона не винна!
А що, як інший вибрати закон —
не з боку вбивства, а із боку зради?
Зрадити в житті державу — злочин,
а людину — можна?!
Для неї перестає існувати повноцінне життя, але вона його прожила недаремно.
Виходить полк. Іван під корогвами.
І я край шляху осторонь стою.
Моя душа здригнулася словами.
Співають пісню, Боже мій, мою!
У цю мить дівчина розуміє, що здійснилось її прагнення прислужитися рідному краєві і своєму народові. Отже, людина, яка творила добро, віддано служила своїй Вітчизні, не може бути забутою. її пам'ятають, вона вічна. її пісні служать людям.
На мою думку, роман Ліни Костенко "Маруся Чурай" не може не подобатися, адже він вводить нас у духовний світ наших предків, розкриває забуті сторінки історії, пробуджує почуття власної гідності, причетності до великої історії великого народу.
