Джордж Плейтен і Тревіліян були однолітками. Вони разом жили на планеті Земля, спілкувалися, брали участь у дитячих розвагах, товаришували. Проте їхні батьки посідали різне місце в «диференційованому» суспільстві. Батько Джорджа був трубоукладачем, а Тревіліян-старший був металургом на іншій планеті. Коли він повернувся на Землю, то мав вищий соціальний статус за своїх сусідів. Однак Джордж любив свого батька, вступив у бійку, захищаючи його ім’я. Тревіліян хотів наслідувати свого батька, але лише для того, щоб посісти вище місце в суспільстві. Джордж хотів бути програмістом, змалку відчувши потяг до знань. Для нього не мав значення матеріальний чи соціальний розрахунок, як для Тревіліяна, котрий хотів стати металургом, щоб потрапити на Новію. Однак мрії героїв не здійснилися. Тревіліян, котрий отримав знання за до старого апарата, відстав від інших. Оскільки він і гадки не мав про те, що можна самостійно щось прочитати, вдосконалитися, то цілком ясно, що він ніколи не досягне своєї мети. На відміну від нього, Джордж, котрого відправили в інтернат для недоумків, не змирився зі своєю долею. Він ще більше переконався у своєму покликанні, а головне — збагнув, що людина має навчитися сама здобувати знання, самостійно мислити: лише так можна керувати новітніми машинами й самим ходом технічного прогресу, а не залежати від них. Автор протиставляє не лише ставлення героїв до знань, освіти, а й їхні моральні якості. Джордж Плейтен був більш людяним, морально стійким. Він хвилювався за своїх батьків, боявся осоромити їх. Він мав не лише талант, а й почуття гідності, внутрішньої свободи, цілеспрямованість. А Тревіліян з дитинства звик, щоб за нього все вирішували інші. Він йде найлегшим шляхом у житті, дбаючи лише про матеріальні блага й свій соціальний статус. Його воля повністю підкорена панівній системі. Він здатний на зраду колишнього товариша, відчувши, що той не такий, як усі.
Поэма начинается с мифа о сотворений мира и заканчиваеться превращением Юлия Цезаря в звезду: это можно считать самыми главынми метаморфозами в произведениями, но, конечно, оно ими не ограничивается.
В основе хдожественного замысла автора поэмы находяться разнобразные превращений. Эта тема занимала большое место в мифологии многих древних народов, в т.ч и греков. У Овидия мифыо превращениях имеют философское обоснование , в котором он опирается на теорию Лукреция о том, что "изменяется все, но не гибнет ничего"., и на учение Пифагора о переселений душ ( "метемпихозе") Метаморфозы являются путем к избавлению от страданий, и восстановлению в природе нарушенного равновесия.
... умереть же -
Быть, чем был, перестать; ибо все переносится в мире
Вечно туда и сюда: но сумма всегда постоянна.
Теми или иными штрихами автор демонстрирует сам процесс метаморфозы, - читатель видит сам процесс превращения.
- Дафна становиться лавровым деревом ("Скрыто листвою лицо - красота лишь одна остается")
Ведущее место занимает мотив любви, как сильнейшее из человеческих чувств.