Нрі Марі Бейль, більш відомий як Фредерік Стендаль, написав повчальний, дивовижний за змістом та обсягом думки роман "Червоне і Чорне", датований 1830 р. Повернувшись у Париж 1821 року, Фредерік Стендаль став свідком кримінальної справи Антуана Берте, якого 1827 року було засуджено на смерть. Його історію автор взяв за основу сюжету свого роману. Антуан Берте, син коваля, гувернер, стріляє у матір своїх учнів, у свою коханку. У романі, де головним героєм став Жульєн Сорель, чітко відбито цю подію. З перших сторінок роману ми ще не уявляємо про що саме йдеться. Прочитавши дал гаємо життя селянина, теслі, батька Жульєна. Ось на сторінках роману з'являється і герой роману "Червоне і Чорне" - Жульєн Сорель. Стендаль так описує його зовнішність: "То був тендітний, невисокий на зріст юнак вісімнадцяти чи дев'ятнадцяти років, з неправильними, але тонкими рисами обличчя і орлиним носом. Великі чорні очі, які в хвилини спокою виблискували думкою й вогнем, тепер палали найлютішою зненавистю. Темно-каштанове волосся росло так низько, що майже закривало лоб, а коли він гнівався, лице його набирало неприємного виразу... Гнучка і струнка постать свідчила скоріше про спритність, ніж про силу". На початку роману це скромний юнак, більше схожий на дівчину, що терпить бійки, із слізьми переляку на очах. Більш за все він переймається своєю гордістю. Сидячи за книжками, за що діставав по потилиці, Жульєн намагається пізнати самого себе і довкілля. В дитинстві він мав мрію стати військовим, повторити подвиги Наполеона. Але, коли Наполеон зазнає поразку, юнак розмірковує про те, скільки зараз заробляє священик, скільки генерал. Приходить до висновку, що священик отримує жалування утричі більше, ніж генерал. "Треба стати священиком", - вирішує Жульєн. З цього епізоду ми розуміємо, що його спонукає не поклик душі, а цинічний розрахунок. Усього в житті він досягав завдячуючи своєму власному талантові. У будинку мера пана де Реналя, здобувши роботу гувернера, Жульєн намагається більш-менш утвердитися. Завоювавши повагу серед слуг і знатних осіб, він починає домагатися кохання знатної, багатої, шановної дами містечка Вер'єр, матері своїх учнів, - пані де Реналь. Саме зараз він робить собі кар'єру, адже він знає латину, Біблію... За нього вже змагаються пан де Реналь та пан Вально. У кого ж він залишиться служити? Гувернером чиїх дітей він буде, цей талановитий юнак? А Жульєн у свою чергу зустрічається з пані де Реналь, отримує від неї локон волосся "на згадку про себе". Отримавши гарну характеристику з боку свого вихователя Шелана, Жульєн їде в Безансон навчатися в духовній семінарії. Складає вдало іспит перед батьком Піраром гаючи в семінарії ненажерливість своїх "однодумців", він помічає, що користується презирством серед них. Уже збагачений життєвим досвідом, Жульєн робить висновок, що суспільство побудоване на брехні, а у пошані злодюжки, яких не спіймали на місці злочину. Після семінарії Жульєн дістає щасливу можливість служити секретарем у маркіза де Ла-Моля. Тут він значно встигає у справах, спілкується з аристократами, здобуває пошану, але лишається сином теслі. Йдеться у цій частині не лише про справи. У пана де Ла-Моля є діти, з якими Сорель товаришує, та підкоряє серце Матильди де Ла-Моль, доньки маркіза - серце, котре не зміг завоювати жоден юнак з її кола. Сорель її анітрохи не любить, ним керує почуття честолюбства. Трохи пізніше він погоджується розбагатіти за рахунок красивої і розумної дівчини з вищого світу Матильди де Ла-Моль. Жульєн відмовляється від чину гусарського поручика, імені аристократа (бо щиро нехтує ними), тому що в ньому перемагає ідеал чистоти, розуму, правди. Після пострілу та примирення з пані де Реналь він обирає смерть на ешафоті, бо піклується про свою гордість, виконує обов'язки перед самим собою. Нехтує до від Фуке та Матильди. Обирає смерть на ешафоті під гільйотиною, бо заслужив її своїм вчинком: стріляв у ідеал краси, у ту, кого він справді кохав. Надмірне честолюбство Сореля відіграло свою роль. Я вважаю, що честолюбство має бути, але не таким, що сягає егоїзму. Саме егоїзм, надмірне честолюбство призвели до душевного страждання душі Жульєна Сореля та до страждання його оточення.
Нет печальней повести на свете, чем повесть о ромео и джульетте»… их имена стали символом настоящей и трагичной любви. джульетта капулетти – главная героиня трагедии у. шекспира «ромео и джульетта», единственная дочь в семье капулетти, глава которой находится в давней вражде с семейством монтекки.
джульетта еще юная девушка: мое дитя еще не знает жизни; ей нет еще четырнадцати лет; пускай умрут еще два пышных лета — тогда женою сможет стать джульетта.
кормилица подчеркивает врожденную красоту и ум джульетты: милей тебя детей я не кормила. о чести! каб не я тебя вскормила, сказала б: ум ты с молоком всосала.
джульетта в начале произведения – послушная и смиренная дочь для своих родителей, выполняет все их просьбы и прислушивается к наставлениям: я постараюсь ласково смотреть, но буду стрелы посылать из глаз не дальше, чем велит мне ваш приказ.
вспыхнувшая неожиданно любовь к ромео все меняет – джульетта превращается в решительную и бесстрашную девушку, готовую на жертвы ради своего любимого: так поклянись, что любишь ты меня, - и больше я не буду капулетти…
да, мой монтекки, да, я безрассудна, и ветреной меня ты вправе счесть. но верь мне, друг, – и буду я верней всех, кто себя вести хитро умеет.
Джульетта еще очень юная девушка: Мое дитя еще не знает жизни; Ей нет еще четырнадцати лет; Пускай умрут еще два пышных лета — Тогда женою сможет стать Джульетта.
Кормилица подчеркивает врожденную красоту и ум Джульетты: Милей тебя детей я не кормила. О чести! Каб не я тебя вскормила, Сказала б: ум ты с молоком всосала.
Джульетта в начале произведения – послушная и смиренная дочь для своих родителей, выполняет все их и прислушивается к наставлениям: Я постараюсь ласково смотреть, Но буду стрелы посылать из глаз Не дальше, чем велит мне ваш приказ.
Вспыхнувшая неожиданно любовь к Ромео все меняет – Джульетта превращается в решительную и бесстрашную девушку, готовую на жертвы ради своего любимого: Так поклянись, что любишь ты меня, - И больше я не буду Капулетти…
Да, мой Монтекки, да, я безрассудна, И ветреной меня ты вправе счесть. Но верь мне, друг, – и буду я верней Всех, кто себя вести хитро умеет.
Джульетта – девушка приличная, благородная, поэтому предлагает Ромео обвенчаться с ним, обещая после того быть ему верной и преданной спутницей жизни, вопреки тому, что брак с Ромео не может быть одобрен ее семьей из-за вражды с Монтекки: Если искренне ты любишь И думаешь о браке – завтра утром Ты с посланной моею дай мне знать, Где и когда обряд свершить ты хочешь, — И я сложу всю жизнь к твоим ногам И за тобой пойду на край вселенной.
О том, как сильны чувства Джульетты, мы узнаем из слов Кормилицы, адресованных Ромео: «…потому что она такие нежные стишки сочиняет про вас и про розмарин, что вам бы любо было послушать».
Джульетта – чистая душой, не может принять жениха, которого нашли ей родители, однако она выражает им свое понимание, любовь и благодарность, хоть и вызывает гнев и разочарование отца: Я не горжусь, что вы его нашли, Но благодарна, что его искали. Как мне гордиться тем, что ненавистно? Но все же я вам благодарна даже За ненависть, коль от любви она.
Чтобы избежать греха – брака с Парисом – после тайного венчания с Ромео и найти возможность быть с любимым, Джульетта готова к любым жертвам и опасностям: Все, все, о чем, лишь слушая, трепещешь, Все сделаю без страха, чтоб остаться Возлюбленному верною женой.
З перших сторінок роману ми ще не уявляємо про що саме йдеться. Прочитавши дал гаємо життя селянина, теслі, батька Жульєна. Ось на сторінках роману з'являється і герой роману "Червоне і Чорне" - Жульєн Сорель. Стендаль так описує його зовнішність: "То був тендітний, невисокий на зріст юнак вісімнадцяти чи дев'ятнадцяти років, з неправильними, але тонкими рисами обличчя і орлиним носом. Великі чорні очі, які в хвилини спокою виблискували думкою й вогнем, тепер палали найлютішою зненавистю. Темно-каштанове волосся росло так низько, що майже закривало лоб, а коли він гнівався, лице його набирало неприємного виразу... Гнучка і струнка постать свідчила скоріше про спритність, ніж про силу". На початку роману це скромний юнак, більше схожий на дівчину, що терпить бійки, із слізьми переляку на очах. Більш за все він переймається своєю гордістю. Сидячи за книжками, за що діставав по потилиці, Жульєн намагається пізнати самого себе і довкілля. В дитинстві він мав мрію стати військовим, повторити подвиги Наполеона. Але, коли Наполеон зазнає поразку, юнак розмірковує про те, скільки зараз заробляє священик, скільки генерал. Приходить до висновку, що священик отримує жалування утричі більше, ніж генерал. "Треба стати священиком", - вирішує Жульєн. З цього епізоду ми розуміємо, що його спонукає не поклик душі, а цинічний розрахунок. Усього в житті він досягав завдячуючи своєму власному талантові.
У будинку мера пана де Реналя, здобувши роботу гувернера, Жульєн намагається більш-менш утвердитися. Завоювавши повагу серед слуг і знатних осіб, він починає домагатися кохання знатної, багатої, шановної дами містечка Вер'єр, матері своїх учнів, - пані де Реналь. Саме зараз він робить собі кар'єру, адже він знає латину, Біблію... За нього вже змагаються пан де Реналь та пан Вально. У кого ж він залишиться служити? Гувернером чиїх дітей він буде, цей талановитий юнак? А Жульєн у свою чергу зустрічається з пані де Реналь, отримує від неї локон волосся "на згадку про себе".
Отримавши гарну характеристику з боку свого вихователя Шелана, Жульєн їде в Безансон навчатися в духовній семінарії. Складає вдало іспит перед батьком Піраром гаючи в семінарії ненажерливість своїх "однодумців", він помічає, що користується презирством серед них. Уже збагачений життєвим досвідом, Жульєн робить висновок, що суспільство побудоване на брехні, а у пошані злодюжки, яких не спіймали на місці злочину.
Після семінарії Жульєн дістає щасливу можливість служити секретарем у маркіза де Ла-Моля. Тут він значно встигає у справах, спілкується з аристократами, здобуває пошану, але лишається сином теслі. Йдеться у цій частині не лише про справи. У пана де Ла-Моля є діти, з якими Сорель товаришує, та підкоряє серце Матильди де Ла-Моль, доньки маркіза - серце, котре не зміг завоювати жоден юнак з її кола. Сорель її анітрохи не любить, ним керує почуття честолюбства. Трохи пізніше він погоджується розбагатіти за рахунок красивої і розумної дівчини з вищого світу Матильди де Ла-Моль. Жульєн відмовляється від чину гусарського поручика, імені аристократа (бо щиро нехтує ними), тому що в ньому перемагає ідеал чистоти, розуму, правди.
Після пострілу та примирення з пані де Реналь він обирає смерть на ешафоті, бо піклується про свою гордість, виконує обов'язки перед самим собою. Нехтує до від Фуке та Матильди. Обирає смерть на ешафоті під гільйотиною, бо заслужив її своїм вчинком: стріляв у ідеал краси, у ту, кого він справді кохав.
Надмірне честолюбство Сореля відіграло свою роль. Я вважаю, що честолюбство має бути, але не таким, що сягає егоїзму. Саме егоїзм, надмірне честолюбство призвели до душевного страждання душі Жульєна Сореля та до страждання його оточення.