Кот сделал так, чтобы бедного сына мельника все приняли за знатного и богатого маркиза де Карабаса. Для этого он сначала от имени своего хозяина подарил королю зайца и куропатку. Хозяина кот называл маркизом де Карабасом. Король и принцесса заинтересовались маркизом де Карабасом.
Но, как говорится в пословице, встречают по одежке. Чтобы одеть хозяина как положено маркизу, кот отправил хозяина купаться, спрятал его бедную одежду и попросил о проезжавших мимо короля с придворными. Им кот рассказал, что на его хозяина напали разбойники, ограбили и бросили в реку. Парню дали одежду одного из придворных, и сын мельника стал выглядеть как знатный человек.
Потом кот сделал так, чтобы у его хозяина и на самом деле появился замок и земли. Все это принадлежало людоеду, который умел превращаться в кого угодно. Кот заставил крестьян, работавших на землях людоеда, говорить, что их земли принадлежат маркизу де Карабасу. Замок людоеда кот получил хитростью. Кот в разговоре с людоедом стал сомневаться в том, что тот может превратиться в мышь. Людоед тут же решил доказать, что может это, чего кот и хотел. Кот съел мышь и у маркиза де Карабаса появился замок.
Відповідь:
Літературою епохи Відродження (середина XV - початок XVII ст., для Італії - з XIV ст.) вписана одна з найяскравіших сторінок в історію мистецького та духовного розвитку людства. Надзвичайні її успіхи пояснюються особливостями історичного періоду XIV-XVII ст., коли в надрах старого феодального ладу визрівав новий капіталістичний уклад. Класична характеристика Відродження дана Ф. Енгельсом у введенні в "Діалектику природи": "Це був найбільший прогресивний переворот з усіх пережитих до того часу людством, епоха, яка потребувала титанів і яка породила титанів по силі думки, пристрасті і характеру, по багатосторонності і вченості. Люди, що заснували сучасне панування буржуазії, були всім чим завгодно, але тільки не людьми буржуазно-обмеженими. Навпаки, вони були більш-менш овіяні характерним для того часу духом сміливих шукачів пригод".
Літературу епохи Відродження відрізняє новий гуманістичний світогляд, головне в якому - висунення на перший план людини (homo) з його розкутим, вільним від середньовічних догм розумом і сферою почуттів, що визнана гідною найпильнішої уваги. Боротьба за те, щоб людина стала людяніше, тобто розумнішими і добрішими, стала основною темою у творах титанів літератури Відродження. Велику до в цій благородній боротьбі надавало їм звернення до поетичної творчості своїх народів, де здавна вироблявся ідеал людини, і до античної культурі часу її розквіту, яка теж давала зразки високої людяності.
Для літератури Відродження характерний реалізм, долає середньовічний аллегоризм, який не був повністю зжитий в міській літературі. При цьому ренесансному (возрожденческому) реалізму властиві такі відповідні епохи риси, як титанізм характерів героїв, широта показу дійсності з відтворенням її суперечностей, введення в картину дійсності елементів фантастики і пригод, які мають фольклорну основу, оптимізм, породжений вірою в людину. Всі названі риси ренесансного реалізму з великою силою проявилися в творчості титанів художньої думки Шекспіра, Сервантеса, Рабле та інших.
Література Відродження не була однорідною. Якщо на ранньому етапі Відродження в тій чи іншій літературі ясно відчувалося властиве гуманістам "життєрадісне вільнодумство" (Ф. Енгельс), віра в торжество добрих почав, то у творах пізнішого часу помітно відчуття кризи гуманістичних поглядів, відчувається ущербність, трагізм. Так як епоха європейського Відродження була часом формування націй і національних мов, то література епохи розглядається у зв'язку з історією країни, національним характером народу і т. д.
Італійська література Відродження
Італійська література Відродження - найбільш рання з усіх європейських ренесансних літератур. Даний факт пояснюється порівняно раннім вступом Італії на шлях буржуазного розвитку. Вже до кінця XIII ст. в Італії помітно інтенсивний розвиток міст і торгівлі, попереду яких йдуть Флоренція, Болонья, Падуя, які стали колискою нової, гуманістичної італійської культури і літератури. Важливу роль зіграло і те, що на території Італії краще, ніж в інших країнах, збереглася антична культурна спадщина, яка стала однією з опор гуманістичного світогляду.
У розвитку італійської літератури Відродження розрізняються чотири етапи. Перший з них (кінець XIII - початок XIV ст.) - Предвозрождение, лише підготовка Відродження. Другий (XIV ст.) знаменує собою раннє Відродження і характеризується особливо бурхливим його розвитком. На третьому (XV ст.) - у зрілому Відродження - вже відчувається початок кризи гуманізму, певна втрата літературою її колишніх характерних для XIV ст. демократичних тенденцій, пов'язаних із змінами у внутрішньополітичному житті італійських міст (заміна вільних комун синьориями, що представляють собою зародок абсолютистського держави). Четвертий етап (кінець XV - XVI ст.), пізнє Відродження, характеризується його поступовим занепадом, зубожінням його літератури, викликаними загальним занепадом Італії з посиленням феодально-католицької реакції та у зв'язку з погіршенням її міжнародного становища після відкриття Америки і переміщення світових торгових шляхів.
Пояснення:
