ответ:Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було видно, укрита шовковистими травами, вічнозеленими смереками та ялинами, могутніми буками і яворами, берестами й тополями. Долиною текли потічки та річки, багаті на форель та іншу дрібну й велику рибу.
Володарем долини був велетень Силун. Коли він ішов, від його кроків здригалася земля. Розповідають, що Силун добре розумівся на ґаздівстві, мав безліч усякої худоби. Череди корів і волів, отари овець, табуни коней, стада буйволів і свиней паслися на толоках, бродили лісами. А птиці!.. Тисячі качок і гусей плавали в ставках, багато курей кудкудакали на фермах.
Цей ґазда жив у прекрасному палаці: з білого мармуру, з високими шпилями, які сягали аж до хмар. Палац був вибудуваний на груночку1, насипаному людськими руками. Було там стільки кімнат, що легко можна було заблудитися, а в помешканні — добра всякого! Уночі Силун спав у золотій колисці, вистеленій дорогими килимами. А вдень звик відпочивати в срібленому кріслі. На широкій долині слуги обробляли землю, вирощували хліб, за худобою доглядали, птицю годували. Люди мучилися, від зорі до зорі трудилися, багатство примножували, та не собі, а Силунові. Слуги й служниці жили не в палаці, а далеко від нього, у дерев’яних зрубах і землянках. Не хотів господар, щоб у світлицях смерділо гноєм чи людським потом. Ні чоловіки, ні жінки, ні літні люди, ані молодь не сміли покидати маєток Силуна й іти шукати іншої роботи, мусили жити й умирати кріпаками.
Поміж цієї челяді служив у Силуна один хлопець, якого звали Карпом Дніпровським. Він прийшов сюди від берегів Дніпра. Подався в мандри ще десятирічним хлопчиком: шукати щастя, бо батько помер, а мати жила бідно, і мусив їй чимось до Служив Карпо рік, другий, п’ятий. Як і всі, косив траву, орав і сіяв пшеницю та жито, ячмінь і овес, збирав хліб. Не тільки за себе працював, а й іншим допомагав, бо жалів слабих.
Объяснение:
Тридевятое царство — «иная, далёкая, чужая, волшебная» земля (страна).
Выражение «Тридевятое царство, тридесятое государство» очень часто встречается в русских народных сказках как синоним выражения «очень далеко». Происхождение выражения связано с тем, что в древней Руси словом «земля» называли, в частности, территорию, подчинённую одному правителю (например, Ростово-Суздальская земля — территория, подчинённая князьям, жившим в городах Ростове и Суздале). Таким образом, герой, который отправляется «за тридевять земель», должен в своих странствиях пересечь соответствующее количество достаточно больших территорий и находящихся между ними государственных границ.
Естественным фоном для действия русских мифов служило привычное место обитания (поле, лес). В качестве противопоставления предусматривалась «Иная», чужая, странная земля: Тридевятое царство, Тридесятое государство… Изначально это были степи, пустыни, а также часто леса и непроходимые болота и другие сказочные препятствия (к примеру, реки с огнём) и тому подобные.
Само происхождение термина следующее[источник не указан 451 день]: в старину считали по тройкам, отсюда тридевять (три раза по девять) — двадцать семь, тридесять — тридцать.