Меггі дуже любить читати книжки а її батько Мо палітурник. Меггі називає його "книжковий лікарь". Мама Меггі загадково зникла. Вони жили собі спокійним життям аж до тієї ночі, поки незнайомець прийшов із попередженням.Наступного дня Мо став пакувати валізи, не повідомивши Мегі про причини. Вони мусять переховуватись. Але від кого батько Меггі не хотів сказати? Та все ж таки таємницю Мо невдовзі було розкрито. Він, виявляється, має надзвичайний дар - втілювати в життя історії, оживлювати їхніх героїв.Чимало років назад він випадково вичитав з книжки у наш світ бездушного злочинця. І ось тепер цей самий злодій полює на Мо та його дар. І тепер саме від Меггі залежить, як завершиться історія, що полонила їх усіх.
«Повесть о капитане Копейкине» остается в значительной мере загадочной вставкой в «Мертвые души». Обычное объяснение трактует ее как вставную новеллу, «которая имеет к сюжету довольно внешнее отношение», но которая «нужна была Гоголю по идейным соображениям. Он показывает, что и на самых „верхах" нет справедливости. Министр, через которого капитан Копейкин, потерявший руку и ногу в Отечественной войне и лишенный средств существования, просил о „монаршей милости", ограничивался обещаниями» [1], а в дальнейшем прибег к репрессиям. Авторы, затрагивающие эту проблему, видят в Копейкине «маленького человека», жертву самодержавно-бюрократического произвола: «В „Повести о капитане Копейкине" Гоголь выступил с резкой критикой и обличением бюрократических верхов» [2]. Как это обличение связано с основной темой поэмы, остается неясным. Видимо, не случайно, что в ряде проблемных работ, посвященных концепции «Мертвых душ», «Повесть...» вообще не рассматривается [3].
