ответ:
маленькая деревенька в три дома, зуяты, стоит между двух озёр. за деревней — крутой косогор, заросший густым лесом из ели и пихты, перемешанной с бузиной и малинником. здесь, не опасаясь людей, живут разные звери и птицы. селится в густолесье и куница с белой грудкой. через несколько лет белогрудка рожает кунят. старательная и осторожная мать, куница бережёт детей, согревает своим телом и ловит для них дичь.
однажды белогрудку выслеживают деревенские мальчишки. она долго водит их кругами по лесу, и, посчитав, что люди ушли, отправляется на охоту. дичи в окрестностях мало, и белогрудка отправляется к большому болоту за озером. вернувшись с добычей, куница обнаруживает, что дети пропали из дупла. на дереве она находит запах людей. след приводит её к дому, в который мальчишки принесли кунят.
несколько дней белогрудка следит за домом, но войти не может — у будки на цепи сидит злой пёс. наконец, она попадает на сеновал и видит, как мальчишка мучает её детей и кормит их сырым мясом. вскоре один кунёнок умирает, и мальчишка кидает его псу.
с той же ночи в зуятах начала гибнуть птица. вскоре погиб и пёс, съевший кунёнка. белогрудка задразнила его, пёс погнался за ней, повис на заборе и удушился. куница так рассвирепела, что стала появляться в селе и днём, убивая всю птицу. её попытались подстрелить, но только слегка ранили.
зализав раны, белогрудка вернулась. она не знала, что мальчишку выпороли и велели отнести кунят обратно в гнездо, но тот поленился лезть в густолесье и бросил малышей в овражке возле леса, где их придушила лиса. осиротевшая белогрудка принимается душить птицу не только в зуятах, но и в соседнем селе.
поймали куницу, когда та случайно попала в погреб. хозяин дома, охотник, понимает, что куница разбойничает потому, что осиротела, и отпускает её. но белогрудка снова возвращается, начинает свирепствовать пуще прежнего, и охотнику приходится её подстрелить.
в обоих сёлах до сих пор помнят белогрудку и запрещают детям обижать зверей и птиц.
Город Калинов. Это город скопления "хозяев" жизни и злости с перемешкой в виде немногочисленного, доброго населения. Обитатели Калинова в своем большинстве - это малообразованные купцы, мещане и крестьяне.
Богатые обитатели Калинова, которым доступны книги и газеты, не отличаются образованностью. Кабаниха и Дикой, главные, фигурирующие персонажи города и самые властные. Они являются как раз "хозяевами" жизни. Это те люди, которые получили все самое необходимое. Деньги, уважение, имение, власть. Они считают себя как бы повелителями города, где все должны им подчиняться. Это очень сильно сказывается на репутации и характеристике города. В Калинове влиятельные, богатые люди не уважают представителей власти. Так например, купец Дикой обращается с городничим как со своим приятелем.
Жители города спять по 3 часа в сутки, т.к не хватает времени даже на отдых и идут работать за малую зарплату. Купцы города между собой ругаются, пытаются избавиться друг от друга (в бизнес стороне).
Город Калинов живет своей скучной и однообразной жизнью. Малограмотные жители Калинова получают сведения о мире не из газет и книг, а от странниц, таких, как, например, Феклуша.
Можно сказать, что город Калинов, это сумма некого сброда плохого слоя населения, который правит городом и простых, бедных, никому не нужных крестьян.
Но не все так плохо в этом городе. К счастью, есть и светлые штрихи, например, влюбленные парочки, гуляющие ночью по городу
Объяснение:
Про одвічну боротьбу добра і зла відомо ще з часів створення Біблії, а може, і ще раніше. Якщо ж звернутися до усіх світових культур, то і там можна знайти згадки про цю смертельну боротьбу. Добро — це, звісно, Бог. Як тільки не називали того, з ким повсякчас бореться володар Всесвіту, Бог, — Рогатий, Мефістофель, Диявол, Сатана... Вже більше двох тисячоліть ведеться та боротьба, але й досі невідомо, хто у ній переміг. Чаша терезів схиляється то в один, то в другий бік. Здається, що ніколи ми не дізнаємося, чи переможуть добро, мир на нашій планеті.
Відомо, що Бог — це, перш за все, Любов. Любов до усього: до тварин, до травиці, до сонця, до землі, до пташини у небі, до матері, до коханих, до усього людства. Але чи багато зараз на Землі людей, які б дбали про усіх на цій планеті? Більшість з нас чомусь забули про милосердя, взаємодо доброту, яких нас вчить священне писання, і намагаються жити за якимись новими законами, які більше скидаються на "вовчі".
Мабуть, це і є ота одвічна боротьба добра і зла, про яку так багато говорять та пишуть.
Про цю боротьбу розповідали нам ще наші старенькі бабусі та дідусі — це казки. Чомусь у казках справедливість, правда — добро — завжди перемагають, незважаючи на, здавалося б, дуже важкі та нелегкі перешкоди. Знешкоджують і різноманітних страховиськ, і жахливих відьом, і нахабних мачух, і підступних тварин. Завжди у казках є щасливий кінець, який так і приваблює маленьких читачів та слухачів. Дітлахи знайомляться з ними з великою цікавістю, намагаючись наслідувати саме добрих героїв, маючи у маленьких серцях вже немалу ненависть до того ж Кощія чи Баби-Яги, які виступають завжди з поганого боку. А добрі Івани-царевичі, хоробрі солдати, богатирі стають втіленням дитячих мрій і наслідувань. Казки, я гадаю, саме і вчать доброті, милосердю, любові маленьких дітей; вони ніби є їхніми першими вчителями, хоч і у чарівному світі.
Коли людина дорослішає, вона зустрічається віч-на-віч з несправедливістю, заздрістю, злістю. Спочатку вона розгублюється, бо її вчили змалечку, що підступність та підлість завжди будуть покарані, що злість тільки знищує душу людини, що заздрість взагалі погана риса. І що ж тоді залишається робити цій людині, яка уперше зіткнулася зі злом? Отоді вона вже повинна сама вирішити, чи їй пристати до сил зла, чи залишитися вірною принципам добра, яким вчили її ще змалечку. Я гадаю, що краще вже йти до кінця, тобто залишатися доброю, незаздрісною, непідступною людиною, щоб інші могли на тебе покластися, щоб довіряли тобі. Я навіть і не уявляю собі, як важко живеться злим, заздрісним людям, які. вбачають у кожному загрозу для себе, свого благополуччя. Вони, так мені здається, не мають жодної спокійної хвилини, бо весь час їм видається, що їх хтось може обманути, обікрасти, зробити будь-яку підлість. І все це тому, що самі вони можуть це зробити, не вагаючись жодної миті. Оце і є справжня сутність злих людей. Недарма більшість з них має "чорне око", тобто може навести порчу чи щось подібне. Не дуже добре зустрічатися з такими людьми, яких, на жаль, стає усе більше у наш час. Дуже хочеться, щоб більшало, навпаки, добрих людей зі світлими душами, здатними протистояти усьому чорному. Тоді і настане перемога добра, любові, людяності, щедрості, тепла та справедливості.
Щоб змінити світ, щоб нарешті добро перемогло зло, потрібно змінити спочатку свій світогляд, світогляд своїх близьких, друзів — навчитися робити добро. Якщо кожен з нас стане добрим "чарівником", навчить цьому тих, кого любить, то тоді неодмінно добро буде переможцем у нелегкій боротьбі, яка ведеться з початку створення світу. Отже, вчімося добру, вчімося його робити для інших людей і чекатимемо, коли воно запанує на Землі як повноправний її володар.