Відповідь:
Новела - "ВПЕРЕД З УСМІШКОЮ"
Пояснення:
Мене оточує щось надзвичайне. Таке враження, ніби я в казці. Все палахкотить яскравими різнобарвними вогниками, на вікнах можна побачити малюнки на новорічну тематику. Все це неймовірно, особливо коли дивитись на це ввечері.
Під цими враженнями я й не помітив, як опинився у призначеному місці. Будівля була доволі давньою, темно-коричневого кольору, обрамленою золотистим візерунком. Я побачив доволі знайомі мені двері й увійшов.
Перше, на що я звернув увагу, був дуже приємний запах куті. Всі метушилися, накривали на стіл, оформляли оселю. Раптом мене ледь не збили з ніг. Я почув рідний мені голос:
- Доброго вечора, сину!
- Доброго, мамо. Бачу, що ви вже давно почали готуватись.
- З самого ранку. Ти проходь, сідай. Через півгодини, як з'явиться перша зоря, сядемо вечеряти.
Мама, як завжди, поцілувала мене у чоло і усміхнулась. Після того рушила на кухню. Я зайшов до своєї кімнати, сів на канапу. В один момент мої очі зіткнулись з широкими блакитними очима дівчинки, яка була на картинці. Вона усміхалась милою усмішкою, щоки пашіли рум'янцем, а погляд чаїв у собі доброту та ласку. На голові заплетена руса коса, де-не-де гармонійно заквітчена маками та волошками. У руках ця мила дівчинка тримала коровай, вбрана була у святкове – білу вишиванку з червоним орнаментом.
Дивно, але кожного року перед Різдвом я приходжу до цієї картини і замислююсь. Мої думки затьмарювали спогади, колишні бажання, здійснені мрії, почуття. І завжди я пригадував усе з усмішкою і, звичайно, будував плани на наступний рік. Так трапилось і сьогодні.
Я думками перенісся у найграндіознішу подію цього року – поїздку до Польщі. Це було моєю мрією. Я обожнюю вивчати мови та подорожувати. Мені подобається пізнавати нових людей, спілкуватись з ними, довідуватись все більше й більше. Я мав змогу побувати у цій країні напередодні Різдва. Польський народ святкує його раніше – 25 грудня. Люди, у котрих я мешкав упродовж двох тижнів, залишили приємні враження, наповнили мою душу чимось новим і незвіданим для мене.
Виявляється, у нас дуже схожі традиції: поляки сідають вечеряти тільки після того, як на небі засяє срібна зірка. Найурочистіша і найбільш зворушлива подія року- переддень Різдва. Він називається "Гвяздкою". Робота також не стоїть на місці: жінки пораються на кухні, чоловіки оглядають господарку. Перед вечерею обов'язково запалюють свічку. На столі присутні страви, подібні до українських. Сервірування столу ідентичне. У цій сім'ї моя душа відчувала себе вдома. Мені було комфортно, мене прийняли як рідного.
Моя "польська родина" теж зацікавилась, як же ж святкують Різдво у нас. Ми порівнювали культури обох народів і знайшли дуже багато подібного, адже як для поляків, так і для українців, дуже важливим є вільне мислення, сподівання на майбутнє, світле і радісне. Думаю, що так і повинно бути. Людям необхідно розвиватись, прагнути нових висот, йти вперед і підкорювати нові й нові вершини. Розум і душа мають хотіти стати кращими, ступити на вірний шлях.
Зараз я вУкраїні, у своєму рідному Івано-Франківську. Тут я народився, тут я ріс, тут навчався, тут зустрів своє перше кохання, тут продовжую розвиватись. Все тут. Моє серце навіки залишиться на цій землі, воно її покохало з самого малку і дало обіцянку, що зробить все, аби не спаплюжити ім'я цього краю. Я зроблю усе можливе, аби моя Україна-ненька ніколи не тужила, а навпаки, розвивалась, встала з колін і засяяла, немов та срібна зоря на таємничому темно-синьому тлі. Я хочу, аби вона розквітла, немов квіти навесні. І саме образ на картинці - це Україна, вільна, нова, незалежна.
На мою думку, все починається з себе. Отож, я стартую. Одна з моїх мрій - побувати у багатьох країнах світу. Деякі я вже відвідав. І щоразу зі мною не хотіли прощатись. Багато нових знайомих після мого візиту вже відвідали Україну і їхні відгуки дуже гарні.
Я й не помітив, як зібралась уся сім'я. Всі, як належить та сіли вечеряти. Кожен ділився своїми досягненнями за цей рік, розповідав плани на наступний. А я лише мовчки з посмішкою подивився на Україну-дівчинку. І твердо вирішив, що у мене все вийде. За сімейною вечерею ми колядували, прославляли Христа. Маю надію, що цей рік наставить нас на вірний шлях, до визначитись у житті, наведе лад у думках і мисленні суспільства. Мир і злагода запанують у душах українців. Отож, щедрий вечір, добрий вечір, Україно моя!
Любов до ближнього - це те, чому нас вчать с засомого дитинства. І зачастіш ми бачимо її у тому, як відносяться до нас та інших наші батьки, або у книжках, фільмах і т.д.
Любові нас повчають навіть дитячі казки. Чи не раз, читаючи казки Братів Грім, або Шарля Перо, ми бачимо що їх герої добрі та люблять усіх - це лише перша сходинка у тому, як ми бачимо любов до ближніх з боку. А пізніше, коли ми виростаємо та переходимо на більш серйозну літературу, ми бачимо цю любов вже у інших героях. "Пурпурові вітрила", де Ассоль кохала і свого батька, і того, до кого належало її серце. Або тіж самі "Ромео та Джульєтта", що показували своє кохання, незважаючи на те що їх сім'ї ворожблять.
І чому ж тоді нас іноді змушують читати дорослі? Бо вони хочуть показати, що любов можна знайти не тільки у сериалах або Інстаграмі, а й у тих старих та покритих пилом книгах, що колись читала мама
