едавно на уроках зарубежной литературы мы познакомились со стихами Р. Бернса и П. Шелли. Я хочу поделиться впечатлениями от этих стихов.
Стихи шотландского поэта Р. Бернса похожи на народные песни. В них изображаются простые люди. Они любят и страдают, радуются и тоскуют, простым языком рассказывают о своей жизни.
В стихотворении "Мое сердце в вершине" поэт изображает любовь к родному краю:
Будь здорова, вершина, дорогой родной край.
Чести и славы Родина, вольности разнообразие!
Сила его чувства так, что где бы ни был поэт, мнением он всегда несется на родину. Все его мечты о родные горы. Дорогой вершине принадлежат его сердце и душа.
Відповідь:
Зазвичай кажуть, що справжня краса виходить зсередини; і, звичайно, це правда, що,
не будучи жодною мірою красивою, людина може вважатися дуже привабливою завдяки своїм внутрішнім якостям та силі своєї особистості. Але особистість, проте, розвивається з поєднання зовнішніх рис і внутрішніх якостей. Навіть якщо хто-небудь говорить, що зовнішність не важлива, існує безліч фактів, які свідчать про протилежне.
Люди, які стверджують, що їм байдужа власна зовнішність або зовнішність інших,
зазвичай є адептами протилежної точки зору. Дуже не багатьом людям зовсім байдужа
їх зовнішність. Очевидним прикладом є ставлення до волосся. Людина може стверджувати, що певна зачіска просто практична, проте його думка завжди враховує й аспект зовнішнього вигляду. Люди з густими і довгими волоссям зазвичай дуже піклуються і про
форму своєї зачіски. Піклуватися про зовнішній вигляд зачіски природно для більшості
людей, але уявіть, що було б, якщо б волосся могло відчувати біль. У такому випадку
потрібна була б анестезія, і візит до перукаря був би настільки ж спірним, як і візит до
косметичного пластичного хірурга.
Іншими ознаками важливості зовнішнього вигляду є те, як ми одягаємося і прикрашаємо себе. Я часто чую, як чоловіки та жінки говорять: «Косметична пластична хірургія
насправді нікому не потрібна, оскільки не має ніякого значення, як ти виглядаєш; люди
повинні задовольнятися своїм природним зовнішнім виглядом». Проте жінки, наприклад, на противагу тому, що вони говорять, носять красивий, дорогий, добре зшитий
одяг, прикрашають себе намистами та сережками і зі смаком роблять макіяж. У подібних
випадках можна привести просте порівняння.
Подумайте, що було б, якби вам довелося завжди носити якийсь неприємний предмет одягу –
якийсь тип сукні або тірольську шапочку з пером. Іншими словами, нехай це буде найнеприємніша
річ, яку ви можете придумати. Уявіть, що б ви відчували, носячи цю річ на собі кожен день протягом усього життя. Абсолютно безумовно, ви були б нещасливі і зробили б усе, щоб приховати
цей елемент одягу.
З цієї точки зору сучасну пластичну хірургію можна розглядати як «кравецьке мистецтво»,
що дає можливість змінити плаття або видалити «тірольську шапочку» хірургічним шляхом.
Приклад невигадливий, однак він просто демонструє, що не треба ігнорувати людей, які
мають проблеми зі своєю зовнішністю, що їх постійно турбують. Замість цього їм слід надати підтримку. Одним із завдань, що стоять перед пластичним хірургом, є роз’яснювальна
робота і доведення до відома пацієнтів того, яких результатів можна очікувати від операції.
Пацієнт не повинен йти на операцію, не прийнявши продуманого рішення, оскільки між
переробкою форми тіла і перекроюванням сукні існує велика різниця. Крім того, слід враховувати такі непередбачувані фактори, як особливості біологічного загоєння.
Пояснення:
Душевная драма Катерины в пьесе Островского «Гроза».
Основу сюжета драмы Островского «Гроза» составляет внутренний конфликт Катерины. Для неё главное — быть свободной. «В Катерине видим мы протест против кабановских понятий о нравственности, протест, доведенный до конца» - писал Н.А. Добролюбов в своей критической сатье. Катерина чиста душой, она верующая, боится не людской молвы, а Божьей кары. Внутренние моральные устои не позволяют ей лгать, притворяться. Измена законному мужу для нее — величайший грех. Но жить в нелюбви девушка не в состоянии. Существовать во внутреннем конфликте с собой она не в силах, как и не готова она согласиться на неполную, неподлинную жизнь. Героиня «не хочет мириться, не хочет пользоваться жалким прозябаньем, которое ей дают в обмен за её живую душу». По мнению Добролюбова, «жить в «тёмном царстве» хуже смерти». Катерина делает выбор: лучше не жить вовсе, чем мучиться в «тёмном царстве». Смерть для Катерины — избавление. Н.А. Добролюбов говорит о финале драмы: «Тихон, бросаясь на труп жены, вытащенный из воды, кричит в самозабвении: «Хорошо тебе, Катя ! А я-то зачем остался жить на свете да мучиться!». Слова Тихона заставляют зрителя подумать обо всей этой жизни, где живые завидуют умершим, да еще каким — самоубийцам !». Как бы Катерина не обвиняла тот уклад, где «всё как будто из-под неволи», как бы не убеждала себя: «А уж коли очень мне здесь опостынет, так не удержат меня никакой силой. В окно выброшусь, в Волгу кинусь», - про себя она знает, что не внешние силы выступают тем главным, роковым препятствием, преодолев которое только и возможно обрести минувшее счастье. Свобода ценой обмана, измены мужу — это уже не свобода. Это скорее скольжение над пропастью, куда «кто-то толкает, а удержаться... не за что». Катерина терзается неразрешимостью таких вопросов: Как сохранить единство с миром, в котором нарушен нравственный закон ? И как сохранить этот закон в себе, вступая в борьбу с враждебным, не к возрождению миром ? Она не в состоянии найти на них примиряющий ответ. От изначального представления о мире как о «рае» она приходит к образам «ада» и «пропасти», ведущей в ад, и в этой пропасти жаждет найти начало новой, счастливой жизни. Но слишком много внешних и сокровенных причин мешает Катерине чувствовать себя счастливой по её внутренним меркам, по собственным моральным законам. Видимо, для неё самоубийство оказывается единственным выходом и ей остается только отказаться от жизни, чтобы вернуться к самой себе — к той, которая не знала противоречий мира действительного и могла, подобно ангелам, с высоты светло взирать на землю: «Глядела бы