Жила девочка Женя. Однажды послала её мама в магазин за баранками. Купила Женя семь баранок: две баранки с тмином для папы, две баранки с маком для мамы, две баранки с сахаром для себя и одну маленькую розовую баранку для братика Павлика.
Взяла Женя связку баранок и отправилась домой. Идет, по сторонам зевает, вывески читает, ворон считает. А сзади тем временем сзади пристала незнакомая собака, да все баранки одну за другой и съела. Сначала съела папины с тмином, потом мамины с маком, потом Женины с сахаром. Почувствовала Женя, что баранки стали что-то чересчур легкие. Обернулась, да уж поздно. Мочалка болтается пустая, а собака последнюю, розовую Павликову бараночку доедает, и счастливо облизывается.
Прометей – це міфічний герой. Його створили ще в Стародавній Греції. Світ навколо був жорстоким, відбувалися постійні війни. Правителі одних держав намагалися завоювати інші народи. І в країнах тирани знущалися зі свого народу. Людям потрібен був захисник. І Прометей став цим героєм.
Прометей захотів до людям. Він вирішив дати їм вогонь, який палав на Олімпі. Вогонь здатен освітлювати все навколо. Титан мав велике і благородне серце, тому став на до людям. Прометей навчив людей будувати житло, обробляти землю за до тварин. Крім того, навчив їх рахувати і писати. Прометей навчав смертних лікуватися цілющим зіллям, знаходити путь по зорях і лету птахів, користуватися щедрими дарами природи.
Він став символом свободи, боротьби за краще життя. Вогонь,
подарований титаном, полегшив життя первісним людям. А Прометей за це отримав пекельні муки. Ця стародавня легенда живе у віках. І кожен народ хоче мати свого Прометея. І ніякий тиран не зумів погасити вогонь боротьби за свободу і кращу долю.
Розум Прометея, сила духу, альтруїзм і мужнє страждання заради їхнього щастя завжди хвилюватимуть прийдешні покоління.Ім’я Прометея буквально означає “той, що думає наперед”, тобто бачить майбутнє. Образ Прометея знайшов втілення в трагедії Есхіла “Прометей закутий”. Прометей не лише бачить майбутнє, а й творить його. Він – великий творець культури людства.
Люди оцінили вчинок Прометея. Адже донині пам’ятаємо ми цю давню легенду. Не згас на землі вогонь, подарований Прометеєм. Зараз на згадку про самопожертву мужнього титана люди носять металеві каблучки і перстені з коштовним камінням. Більшість людей задумуються, чи потрібна була така самопожертва, чи вартує навіть найгероїчніший вчинок таких пекельних страждань? Я ж відповім —звичайно. Тому що найвища мета Буття — навчитися підкорювати свої власні потреби суспільним, загальнонародним. Ось чому нас вчить Прометей.
Зевс для Прометея не тільки тиран, а й заздрісник, який не може простити титану того, що він викрав для людей небесний вогонь і залишився непохитний. Прометей не тільки не кається, але й кидає виклик громовержцю. Він пишається тим, що зробив людей схожими на себе.
Хтось може сказати, що Прометей безсмертний, тому йому було легше зважитись на героїчний вчинок і самопожертву. Це не так, тому що вічні муки страшніші за смерть. А усвідомлення наслідків свого вчинку і невідворотності покарання вимагає найбільшої мужності і самовіддачі для втілення своїх задумів. Також Прометей осмілився протистояти богам і вступитися за знедолених. Він боровся за справедливість, рівність, братерство людей достойних кращої долі, ніж вони мали. Прометей — це борець за свободу і захист людей, один із найшляхетніших міфічних образів світу. Він не просто благодійник, а й мученик заради людства. Тому йому ставлять пам’ятники, часто оспівують у літературі та інших видах мистецтва.
Саме таких людей, як Прометей, зараз дуже мало, бажано, щоб їх побільшало. Але трапляються такі люди, що готові віддати життя за свободу свого народу. Одним із таких людей є мій прадід Василь Омелянович Макух.
Це було 5 листопада 1968 року напередодні річниці червоної революції. Несподівано Василь Макух здійснив акт самоспалення, облившись бензином. Живий смолоскип палав на Хрещатику, останніми словами Василя Макуха був крик: “Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна!”. 6-го листопада Василь Макух помер від несумісних з життям опіків. Це був протест проти поневолення українського народу. Прогресивна світова спільнота схиляє голови перед героєм.
Ще з юних літ він боровся за свободу України. Його зловили раненько, зачепили гаком за ноги і волокли. Йому відрізали стопу ноги і кинули в табір на знищення і тортури, що його ще більше загартувало. Нікого не видав і не покаявся. Майже десятирічне ув’язнення в таборах Мордовії. У нього була єдина мета — продовжити боротьбу за Україну.
Прожив Василь Макух мало, пройшов тернисту дорогу, іншого виду протесту не знайшов. Щастя не зазнав, але має право на пам’ять.
Також у всьому світі широко відоме ім’я студента Яна Палаха, який здійснив акт самоспалення у Празі на знак протесту проти окупації Чехословаччини радянськими військами. По смерті Палаха усе суспільство Чехословаччини піднялося на боротьбу з радянськими окупантами.
Сьогодні у Чехії Ян Палах є національним героєм, про нього знімають фільми. Його смерть об’єднала чехів і словаків у потужний рух опору.
Їх вогонь буде вічно горіти в наших серцях, в нашій пам’яті. Ніхто не в змозі загасити дарунок Прометея.
Я думаю, що якби я опинилася в ситуації, коли треба було б зробити героїчний вчинок для людей України, не задумуючись зробила б це. Адже Прометей тому і є вічним образом загальнолюдського значення, що знаходить чисельні застосування в літературах різних народів і часів. А я ще додала б і в житті.
Объяснение:
Вальтер Скотт — одне із найвідоміших імен у світовій літературі.
Свою літературну діяльність він розпочав як автор поем і балад, які зробили його одним із найбільш популярних і улюблених поетів Великобританії. Проте в історію літератури він увійшов насамперед як творець жанру історичного роману. Уперше в світовій літературі Вальтер Скотт створив роман про минуле з погляду сучасності, оцінюючи та досліджуючи минуле на основі досвіду і знань, набутих людством. Саме таким є роман "Айвенго", який відкриває цілий цикл романів з історії Англії на різних етапах. Він розповідає про часи володарювання короля Річарда Левове Серце, про ті далекі й буремні роки, коли Англія ще тільки почала формуватися як держава, зображує національний розбрат, інтриги, що панували у тодішній Англії, політичні міжусобиці, тяжке становище низів. Звичайно, роман пронизує сюжетна лінія кохання та сімейних негараздів. Проте за приватною сімейною ситуацією проступає зіткнення не тільки особистих, а й політичних інтересів, різних суспільних позицій.
Серед цього розбрату, сварок, непорозуміння, жорстокості, безладдя й інтриг яскравим променем висвітлюється образ головного героя роману — Вілфреда Айвенго.
Він належить до шанованого старовинного роду саксів. Батько його — Седрик — справжній патріот, щира, смілива й чесна людина. Незважаючи на те що Айвенго ще дуже молодий, ніхто з його однолітків не зумів перевершити його у мистецтві володіння зброєю. Він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість. Айвенго усім серцем покохав леді Ровену — вихованку свого батька, але той мав намір одружити її з Ательстаном Конінсбурзьким, недалеким, тупим нащадком королівського роду, бо хотів поставити його на чолі визвольного руху саксів. Ательстан викликає у багатьох людей недовіру, тому й вирішує Седрик одружити його з останньою представницею роду короля Альфреда — леді Ровеною. Але леді Ровена покохала Айвенго, який відповідав їй взаємністю. І тоді розгніваний Седрик позбавив свого сина Айвенго спадщини й вигнав його з дому. Вілфред стає лицарем, вірно служить королю Річарду, захищає честь короля і його хоробрих воїнів, коли після хрестового походу таємно з'являється у рідному домі в одязі паломника. Від імені Айвенго він приймає виклик від гордовитого, пихатого храмовника Бріана де Буагельберга. Людина виключно чесна й порядна, Айвенго попереджає про небезпеку єврея Ісаака, з яким хотів розправитись. Бріан де Буагельберг і допомагає йому вийти із замку й дістатися до безпечного місця. Дякуючи Айвенго за порятунок, Ісаак дає йому адресу свого друга, який може забезпечити лицаря конем, спорядженням, щоб той мав змогу взяти участь у лицарському турнірі при Ашбі. Цей турнір збирав усіх найкращих англійських лицарів. Проводився він у присутності принца Джона.
Главная героиня сказки В.Катаева «Цветик-семицветик» — девочка по имени Женя. С ней приключилась удивительная история, которая началась самым обыкновенным образом. Женя пошла в магазин за баранками. На обратном пути к ней привязалась собака, которая потихоньку съела все баранки, висевшие связкой у Жени на руке. Девочка рассердилась и погналась за собакой, но, в результате, заблудилась. Она стала плакать и какая-то женщина подошла к ней узнать, в чем дело.
Женя рассказала ей, что с ней случилось, и женщина взялась ей довольно необычным образом – она подарила девочке волшебный цветок с семью лепестками, который исполнял желания. Надо было только оторвать лепесток и сказать особые слова. Первым желанием Жени было вернуться домой с баранками, и цветок моментально его исполнил. Второй лепесток был истрачен на восстановление вазы, которую Женя нечаянно разбила. Третье желание возникло у девочки во дворе, где ребята играли в Северный Полюс. Женя захотела побывать на настоящем Северном Полюсе и истратила на это третий лепесток. Но очутившись на Севере, девочка испугалась – там было очень холодно и пришлось тратить четвертый лепесток, чтобы вернуться в родной двор.
Во дворе играли дети и у них были разные игрушки. Жене захотелось, чтобы все игрушки на свете принадлежали ей. Она истратила на это желание пятый лепесток. И тут же к ней со всего света хлынул поток разнообразных игрушек, которые вскоре заполонили не только двор, но и весь город. От игрушек нигде не было они следовали за девочкой повсюду. И шестой лепесток был истрачен на то, чтобы игрушки вернулись в магазины.
На чудесном цветке остался только один лепесток. Девочка стала думать, как его истратить – попросить сладостей или новый велосипед? Раздумывая таким образом, она увидела мальчика, который тихо сидел на лавочке. Женя предложила ему побегать, но мальчик, которого звали Витя, ответил, что у него больная нога и он никогда не сможет бегать. И в то же мгновение Женя поняла, на что надо истратить последний лепесток. Она загадала, чтобы мальчик выздоровел. И они потом долго бегали и играли, и у Жени никак не получалось догнать Витю.
Главный смысл сказки «Цветик-семицветик» состоит в том, что люди порой бездумно растрачивают свой потенциал на разные пустяки, вместо того, чтобы использовать его для серьезных дел. У девочки Жени появился чудесный цветок, исполняющий желания, но почти все его лепестки она легкомысленно потратила на пустяковые дела, и лишь последний лепесток был использован на благородное дело.
Сказка «Цветик-семицветик» учит тщательно обдумывать то, что собираешься делать, чтобы не допускать и потом не исправлять неприятные последствия сделанного.
В сказке мне понравилась главная героиня, девочка Женя. Она хоть и наделала ошибок с выбором желаний, но все-таки ее последнее желание оказалось самым правильным – оно мальчику Вите стать здоровым человеком.