Цитатна характеристика:
- «…Коли б хоч скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з’їдає і час гаїть…»;
- «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші…»;
- «Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»;
- «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку!»;
- «Їдеш день — чия земля? Калитчина! Їдеш два — чия земля? Калитчина! Їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає…
- «…бере і в свого, і в чужого»;
- «Ой Пузирі! Глядіть, щоб не полопалися, а замість вас Калитку розіпре грошового»;
- «Обікрали… ограбили…Пропала земля Смоковникова!.. Краще смерть, ніж така потеря!»;
Объяснение:
4. В Асе было что-то ,,напряжённое, не совсем естественное”, так как она была очень замкнутая и пыталась перебороть в себе эту зажатость, пыталась показать, что она никого не стесняется. Замкнутая она была, потому что в детстве она оказалась сиротой и много не контактировала со сверстниками. Всё это отозвалось в ней в виде замкнутости.
5. Господин Н.Н. запомнил Асю той самой девочкой, какою он знавал её в лучшую пору его жизни, какою он её видел в последний раз, наклонённой на спинку низкого деревянного стула.
