Наступила осень.Видно как аисты журавли и утки, летят на юг.Сосны и осины довольно ещё зеленые.На них уже выросли шишки и некоторые уже упали на землю.Идешь по лесу и видишь как осока возле болота растёт .Пойдёшь дальше и встречаются жёлтые кусты крыжовника .Осень чудесная пора Осень.
Народився Андрій Платонович Климентов 20 серпня (1 вересня) 1899 року в Воронежі в робочій багатодійтній сім’ї. Будучи старшим сином, Андрій допомагає батькам у вихованні братів і сестер, а пізніше починає забезпечувати матеріально. Освіту було отримано спочатку церковно -приходській школі, потім — в 4х — класній міській школі. З 1918 року почав вчитися в технічному училищі Воронежа. Через скрутне матеріальне становище в сім’ї рано почав працювати. Змінив він багато професій: був помічником машиніста, литейщиком труб на заводі, працював у страховій сфері, у виробництві млинових жорен. Писати став під час громадянської війни, оскільки працював військовим кореспондентом. За цим послідувала активна творча діяльність: Платонов Андрій проявив себе як талановитий письменник (публіцист, поет) і критик. У 1921 році він публікує свою першу книгу «Електрифікація», а 1922 році в світ виходить книга віршів Платонова «Блакитна глибина», що отримала позитивні відгуки критиків. Після закінчення політехнікуму в 1924 році, Платонов працює електротехніком і меліоратором. Як багато людей того часу, Платонова наповнений ідеалістичними революційними ідеями. Висловлюючи їх у своїх творах, автор з часом приходить до протилежної думки, зрозумівши нездійсненність задуманого. У 1927-1930 рр . Платонов пише одні з найбільш значущих своїх творів: повість «Котлован» і роман «Чевенгур». Потім в житті Платонова настає переломний момент. Після друку повісті «Про запас», яка була різко розкритикована Йосипом Сталіним, твори письменника відмовляються публікувати. Під час Великої Вітчизняної війни Платонов, як і під час громадянської війни, працює військовим кореспондентом. Повісті та військові розповіді Платонова знову друкуються. Однак літературна свобода письменника тривала недовго. У 1946 році, коли вийшла розповідь Платонова «Повернення», його знову перестають друкувати через надмірну критику, тепер уже назавжди. Ймовірно, такі події привели його до іронічних думкок з приводу нездійсненності революційних ідей. Помер письменник 5 січня 1951 в Москві від туберкульозу, і був похований на вірменському кладовищі. Літературна слава до письменника прийшла вже після смерті. Твори автора — повісті «Місто Градів», «Ефірний тракт», «Таємна людина», «Епифанские шлюзи». Розповіді «Як запалилася лампа Ілліча», «Третій син», «Піщана вчителька», «Ямська слобода». Збірка віршів «Блакитна глибина». Роман «Чевенгур», повість «Про запас», притча «Котлован». Андрій Платонов цікаві факти Він був найстаршою дитиною в сім’ї. У його батьків було 11 дітей. Письменник закохався в Марію Кашинцеву. Вона довго не хотіла офіційно оформляти їх відносини, але вагітність змінила її рішення. Закохані одружилися в 1921 році, а через рік у пари народився син, якого назвали Платоном. У 1944 році Марія Олександрівна народила письменникові дочку Машу. Мати і дружина письменника не знайшли спільної мови, йому не вдалося налагодити відносини між двома головними жінками в його житті. Насправді Платонов — це псевдонім Андрія Платоновича. Його справжнє прізвище Климентов. Письменник мав славу сумної і мовчазної людини.
Великодушие – качество, чувство и большая мера понимания, прощения и принятия несовершенств человека и окружающего мира на данной ступени их эволюции. В основе великодушия лежит чувство внутреннего родства, сочувствия, а также взыскательное отношение к себе. В основе же антитезы великодушия лежат, напротив, чувство отчужденности, обособленности, высокомерия и самолюбия. Великодушие означает отказ от "земной" (часто эгоистически ограниченной, а потому ошибочной) справедливости в пользу Космической Справедливости, совершающейся по неотъемлемым, естественным Законам Жизни космоса (Законам Эволюции, Кармы и т.д.). Великодушный человек не возьмет на себя роль судьи, вершителя судеб. Он проявит уравновешенность, благожелательность, зная, что "и это пройдёт", что ошибки и недостатки в определенной степени неизбежны, и великодушное отношение не усугубит, а изжить их. Великодушный человек всегда готов ободрить и поддержать другого. Великодушие – яркая мера освобождения человека от эгоизма (самости=самолюбия, гордыни), мстительности, обидчивости и т.д., которые характерны для ограниченного малого "я" и несовместимы с Духовной сущностью человека. Великодушие не означает непротивления, или попустительства, сознательному злу; источник его – не равнодушие, а глубинное понимание истинной, часто противоречивой и неразвитой природе людей и других живых существ. Внутренняя направленность великодушия и сотрудничество в преобразовании несовершенств и принятие мер по охранению и защите всего доброго, эволюционного. Пределом проявления Великодушия является только тяжелая степень предательства Высшего, но и в этом случае оно никогда не затемнится личностными чувствами и в своим устремлении сольется с действием космического Закона Справедливости и Любви. Великодушие – одно из немногих качеств и чувств, которое может предшествовать развитию Любви к кому/чему-либо.
