В детстве:
1.Некрасивая и это знает, иначе не было бы такого смеха, безудержного веселья, всеохватывающей любви ко всем. А о свей некрасивости Наташа даже ни разу не говорила.
2.« Она упала на мать и расхохоталась так громко и звонко, что все, даже чопорная гостья, против воли засмеялись».
В Отрадном:
2.Удовлетворена жизнью, слиянием с природой. Болконский любуется ею. Его жизнь после «встречи» меняется к лучшему
На балу:
3.«Давно я ждала тебя»,- как будто сказала эта испуганная и счастливая девочка своей просиявшей из-за готовых слез улыбкой, поднимая свою руку на плечо князя Андрея».
У дядюшки:
4.Отходит душой: с вдохновением слушает пение, по велению сердца пускается в пляс, скачет во весь дух во время охоты, позабыв и про охоту, и про всех остальных.
В театре:
5.Чувствует себя красивой, т.к. на нее смотрят, от этого девочка ее возраста, женщина любого возраста счастлива.
Любовь к Анатолю Курагину.
6. Отдается вся этой любви, а раз решилась даже на такое, как уехать с ним, то счастлива.
Книга «Мандрівний Замок Хаула» – одна із найпопулярніших у творчості англійської письменниці Діани Вінн Джонс (1934–2011). Звичайно, що цьому сприяла вдала однойменна екранізація Хаяо Міядзакі (2004 р.).
Перед нами історія дівчини на ім'я Софі, яка живе в чарівній країні Інгарії. Одразу авторкою переосмислюється традиційний сюжет про Попелюшку. Зла мачуха – зовсім не зла, а явно невизначена в житті мила жіночка. Дві інші сестри теж люблять Софі, але після смерті батька вона змушена тяжко працювати у капелюшному магазині, поки добра мачуха мило розважається у місті. Врешті-решт юна Софі допрацьовується до того, що починає відчувати себе старою (здається мені, що багатьом це відчуття знайоме). Аж ось приходить зла Відьма Пустирищ, яка, сплутавши її з іншою сестрою, матеріалізує це відчуття. Вона перетворює Софі на 90-річну бабусю. Стара дівчина вирушає у мандри і потрапляє в чарівний Замок Хаула. Про усі пригоди Софі, звичайно, я переповідати не буду, але треба зупинитись на декількох важливих образах.
Перший – це головний персонаж роману чарівник Хаул, який, за чутками, поїдає дівочі серця. Одразу уявляєш сивобородого злого та могутнього старця. Проте ним виявляється молодий хлопець, який любить стояти перед дзеркалом і «поїдає дівочі серця» зовсім в іншому сенсі. Саме через цей образ показано своєрідне розвінчання магічного пафосу. З кожним розділом все більше розумієш, що таких харизматичних, обдарованих і страшенно лінивих Хаулів у повсякденному житті можна зустріти чимало, щоправда без Мандрівних Замків. До того ж, Хаул – представник саме нашого світу, що в романі є паралеллю тій іншій, чарівній дійсності. Нерозривно пов’язаний з Хаулом вогненний демон Кальцифер, який керує Мандрівним замком. Щодо самого Замку (а це другий важливий образ), то він мандрує не лише в одному просторі, а й постає порталом між різними містами, ба навіть світами. Тема переплітання різних реальностей достатньо поширена в англійських письменників, хоча використовують вони її кожен по-своєму. Зокрема, в цьому романі це постійно мігруючий Замок, який в інших містах стоїть на місці. І разом з ним постійно мігруючий Хаул-«вислизач», що у кожній дійсності має інше ім’я та іншу іпостась. Такий собі містичний Протей, який любить фарбувати волосся.
А що Софі? Саме вона, зрештою, своєю впертістю і любов’ю рятує життя і Хаулу, і Кальциферу, заодно знову ставши молодою. Але про те, як це стається, дізнавайтесь самі, адже кожен – і дорослий, і юний розкриває ці чарівні метафори по-своєму.
Як справді хороша історія, роман «Мандрівний Замок Хаула» закінчується позитивно, але без героїчного пафосу. Авторка настільки зближує дійсність та магію, що навіть будучи дорослою, мимоволі проникаєшся цим настроєм. Хочеш відкривати нові містичні світи, подорожуючи Мандрівним Замком… І те, чи вважаємо ми ці Мандрівки ескапізмом чи реальним дослідженням дійсності – напевно, найважливіше питання нашого буття.
