Стихотворение «Анчар» полностью посвящено изображению мира зла. Это самое суровое стихотворение в творчестве Пушкина. Здесь поэт задумал собрать воедино все черты зла и придать им обобщенный характер. Прочитав первое четверостишие, следует выделить в последнем стихе числительное «один» Нигде герой стихотворения не представал изолированным от мира и враждебным миру. Даже там, где ему предстояло вступить в борьбу, прежде всего, выделялось братство, товарищество, дружба — объединение людей света в борьбе с тьмой, людей свободы в борьбе с рабством. Первое, что мы узнаем об анчаре, это то, что он один. Анчар — «древо яда», как пояснил сам Пушкин, — становится в стихотворении воплощением всеобщего зла. В первой строфе следует обратить внимание на мир, окружающий его. В современном литературоведении большое место уделяется категории художественного пространства. Смысл этого понятия сводится к следующему: поэт, романист, драматург или художник — любой создатель произведения искусства- не только создает образы, но и помещает их в некоторый им созданный мир. Посмотрим, как строится пространство в «Анчаре». Первое слово — нас в пустой мир, что сразу создает противопоставление миру «Вакхической «пустыня».
Так, я згодна з тим, що життя – це можливість, і варто нею скористатися.
Ця теза стосується кожного, бо життя дається лише один раз, і треба використати всі надані можливості для того, щоб зробити його кращим і цікавішим. Прожити життя треба так, щоб залишити у ньому слід. У кожного з нас є вибір, як саме влаштувати своє життя. І від цього вибору залежить наше майбутнє.
Життя – це можливість. Можливість стати щасливим та зробити щасливим когось. Зробити щось корисне, здійснити свою мрію або… просто жити. Життя нам надане для того, щоб ми могли відчувати та розуміти. І ніколи не пізно зупинитися, подумати та щось змінити.
Життя – це можливість побачити світ. Зрозуміти інших людей і навчитися з ними спілкуватися. Це можливість кохати і дарувати свою любов, можливість відчувати. Навіть негативні емоції, які інколи виникають у всіх нас – роздратування, страх, гнів, якщо вони в міру, – це також одна зі складових нашого життя. Життя – це можливість до ншим. Рідним, близьким, друзям, а, при потребі, і зовсім незнайомим людям.
На жаль, для всіх життя – це можливість розвитку та руху вперед. Дехто нехтує всім цим, нехтує наданими можливостями і своїми руками руйнує своє життя. Згадаймо, скільки лихих, злих людей живе у нашому світі. А скільки молоді самі вкорочує собі віку, вживаючи наркотики та алкоголь, поводячись аморально. Але ж можливості, які дарує нам життя, у всіх однакові. Просто хтось ними зумів скористуватися, а хтось – ні.
У літературі чимало прикладів, які доводять дану тезу. Розглянемо поему Т. Г. Шевченка «Наймичка». Автор змальовує молоду дівчину, яка, народивши позашлюбну дитину, не відрікається від неї, а, навпаки, використовує першу ж ліпшу можливість бути з нею. Весь сенс Ганниного життя полягав у цій можливості. І вона нею скористалася. Іншої можливості бути з сином і забезпечити йому гідне життя у неї не було.
Багато прикладів підтвердження даної тези наводить і саме життя. Я знаю жінку, яка після жахливої аварії в дуже важкому стані потрапила до лікарні. Їй запропонували операцію, але попередили, що шансів на одужання дуже мало. Та без операції їх узагалі не було. І жінка погодилася. А після того, як вона прийшла до тями після операції, сказала: «Я просто дуже хотіла жити. У мене був шанс – хай один з тисячі – я не могла його проґавити!»
Для всіх нас життя – це можливість. Можливість добре закінчити школу і вступити до вузу. Можливість отримати відповідну освіту. Можливість стати кимось у цьому житті і здійснити свої мрії. Для цього треба лише зуміти скористатися наданою можливістю.