О'Генрі в цьому оповіданні розмірковує про те, яке ж насправді призначення художника і мистецтва. Описуючи історію цієї нещасної хворої і втратившої надії дівчини, він приходить до висновку, що люди талановиті приходять в цей світ, щоб допомагати людям більш простим і рятувати їх.
Оскільки ні у кого, крім як у людини, наділеної творчою уявою, не могло б виникнути настільки абсурдною і одночасно настільки прекрасної ідеї - замінити справжні листи паперовими, намалювавши їх настільки майстерно, що ніхто і не відрізнив. Але за цей порятунок художнику довелося заплатити власним життям, це творче рішення виявилося свого роду його лебединою піснею.
Також він міркує і про волю до життя. Адже, як сказав доктор, у Джонсі був шанс вижити, тільки якщо вона сама повірить в таку можливість. Але дівчина готова була малодушно опустити руки, поки не побачила так і не впав останній лист. О'Генрі дає зрозуміти читачам, що все в їх житті залежить лише від них самих, що силою волі і жагою до життя можна навіть перемогти смерть.
ответ:Картина Васнецова реалистичная, похожа на фотографию. Она выполнена в приглушенных, преимущественно темных тонах.
Герои изображены, как живые. Здесь нет четких линий и ярко выраженных акцентов. Она создает спокойное, томное настроение.
Иллюстрации Билибина значительно отличаются. Каждая деталь в них четко очерчена и ярко выражена.
Герои и вокруг них не сливаются. Эти иллюстрации динамичные, передают действия изображенных объектов.
Они менее реалистичны, нежели работы Васнецова, напоминают картинки.
Такие иллюстрации создают настроение активности, переживаний на героев.
Объяснение:
Тулягi, безумоуна, абумоулены i грамадскай атмасферай таго часу, калi iснавалi усеагульная падазронасць i недавер, калi чалавека без усякай прычыны маглi арыштаваць. Баючыся нават уласнага ценю, запуганы прайдзiсветам Гарлахвацкiм, Туляга згаджаецца напiсацт навуковую працу свайму дырэктару. Востра перажываючы свае становiшча вучонага-парабка,
Туляга паступова пазбауляецца уласцiвага яму страху. Нерашучы i баязлiвы, ен у канцы камедыi з"яуляецца самым актыуным у барацьбе з Гарлахвацкiм, у качатковым яго выкрыццi. Ен не толькi пiша даклад, якi паказау невуцтва лжэвучонага, але i з горда паднятай галавой, з выглядам пераможцы праходзiць пауз Гарлахвацкага. Бязмоуна шлях героя да перамогi быу нялегкiм. Пераадолiць сваю баязлiвасць i нерашучасць яму памаглi чулыя адносiны калег па працы - Чарнавуса, Веры, Левановiча. Дзякуючы iх намаганням зрываецца маска вучонага з невука i паклепнiка, высмейваецца падхалiмства i прыставальнiцтва, кар"ерызм i двурушнiцтва. Апошнiмi, на шчасце, смяюцца сумленныя