Короткое стихотворение «Приход весны» создано Жуковским в 1831 году. Его первая публикация состоялась гораздо позже — примерно через сорок лет. Миниатюру напечатал историко-литературный журнал «Русский архив». Произведение представляет собой вольный перевод стихотворения «Lob des Fr?hlings», принадлежащего перу немецкого поэта, видного представителя «швабской школы» романтизма Людвига Уланда. В России он наибольшей популярностью пользовался в девятнадцатом столетии. Переводами его лирики занимался не только Жуковский, но и другие видные поэты эпохи, в частности, Тютчев и Фет. Причем Василий Андреевич к творчеству Уланда обращался не раз. Первые значительные переводы стихотворений немецкого романтика относятся к 1816 году — это «Сон», «Песня бедняка», «Счастие во сне».
«Приход весны» можно условно разделить на две части. В первых трех строках Жуковский описывает ключевые признаки весны. При буквально нескольких деталей поэту удается создать полную и яркую картину. Не обязательно обладать богатой фантазией, чтобы ясно представить себе описанный Василием Андреевичем пейзаж. Жуковский намеренно отказывается от использования сложносочиненных средств художественной выразительности, ставя во главу угла простоту и ясность мысли. Вторая часть произведения — своеобразное объяснение его лаконичности. По мнению поэта, перечисленных им деталей вполне хватает для полноценного описания весны. Есть здесь и еще один важный момент. Приход весны Жуковский называет жизнью души. Такое сравнение характерно для русской пейзажной лирики девятнадцатого века. Весна считалась временем пробуждения не только природы, но и человеческой души. Наступление теплых дней становилось символом духовного перерождения.
Жуковский считается основоположником русского романтизма. По мнению литературного и театрального критика Виссариона Белинского, он дал нашей поэзии «душу и сердце». Действительно, появление русскоязычной психологической лирики — во многом заслуга Василия Андреевича. «Душе и сердцу» непременно находилось место в стихотворениях Жуковского, посвященных описаниям природы. Наиболее точно главная особенность творчества поэта определена в его произведении «Невыразимое». Там говорится, что ключевая задача Василия Андреевича — выразить мимолетные переживания, вызываемые видимыми явлениями.
Відомо, що перший період творчості Шекспіра сповнений життєрадісних надій. Отже в трагедії "Ромео і Джульєтта" образи головних героїв оповиті красою, це - саме життя. Головні герої виборюють право на особисте щастя.
Але вже тут бачимо, що особисте й суспільне надто вже тісно пов'язані у людському житті.
Трагедія розповідає про кохання. Та на перешкоді йому стає давня ворожнеча двох знатних родів: бійкою й убитими закінчуються зустрічі не тільки панів Монтеккі й Капулетті, а навіть і їхніх слуг. Отже, не бути коханню за вибором серця, а бути шлюбу за вибором батьків. Така собі домашня неволя, тим гірша, що постати проти неї - постати проти батька, матері, двоюрідного брата - словом, проти тих, кого теж любиш. І якби справа була тільки в коханні, може, наші герої і скорилися б.
Але вони вже почали сумніватися у досі незаперечних законах і звичаях, честь імені для них уже не закриває світ і світло: "Троянда буде пахнути трояндою, хоч називай її трояндою, хоч ні". Ці молоді люди вчаться цінувати особистість, а не титул чи рід.
На до м приходить монах Лоренцо - філософ, природознавець.
У боротьбі за волю і право жити не за забутими канонами сивої давнини мужніють характери героїв. їм протистоять не люди, з якими можна порозумітися, можна викликати на двобій і перемогти чи вмерти, - їм протистоїть незрима і страшна сила середньовіччя, яка затискувала у свої лещата людей будь-якого класу і регламентувала їхні вчинки. Ще недавно безтурботна дівчинка, і ще декілька днів тому веселий юнак приречені, але відчайдушно б'ються. їхнє гасло ще незрозуміле їм самим, вони ще вважають, що змагаються за кохання. Але насправді їхнє гасло "Свобода або смерть!"
Так трагедія наближається до фіналу. На смерть, нехай "тимчасову", йде Джульєтта, яку вже вирішено віддати графу Парісу. Тут треба додати, що наречений цінує наречену і прихильний, до неї, він красень, багатій і аристократ. Батьки обрали для доньки найкращого серед кандидатів у чоловіки, ми з цим цілком згодні. У Паріса є тільки один недолік: Джульєтта любить не його. Паріс здобував за звичаєм прихильність батьків, а треба було - дочки. Отже, молодий граф молодий тільки за віком, а насправді старий. Не за віком, звісна річ. Отже, і Паріс, і Тібальт, і навіть життєрадісний Меркуціо з його творчою снагою та гумором - всі вони супротивники наших молодих героїв...
По смерті Ромео і Джульєтта, "медовий місяць" яких був такий короткий і гіркий, обидві ворогуючі родини зібралися біля спільної могили, де поруч, як не прийшлося за життя, спочиватимуть їхні діти.
Ми не знаємо, чи є у них інші спадкоємці, чи, може, перервався рід.
Та це й неважливо. Важливо те, що перемога молодих відбулася, гірка і страшна, але звершилося: Монтеккі й Капулетті об'єдналися, вони тепер "кревні" і згасла столітня і безглузда ворожнеча.
Перемога!
Але, немає на світі більш сумної повісті, ніж повість про Ромео і Джульєтту...