Жили 2 помещика Троекуров и Дубровский. Троекуров-был богат, а Дубровский-беден. Каждый из помещиков имели детей. У Троекурова была дочь-Маша, а у Дубровского был сын-Владимир. Троекуров всегда хотел поженить детей, Машу и Владимира, но Дубровский был не рад этому. Как то раз, Троекуров решил отобрать у Дубровского, его имение. И это у него получилось, но после этого Дубровский сошел с ума. Об этом узнает его сын Владимир, и решает, сжечь имеие своего отца. У него это получилось. После Троекуров, присылает к своей дочери учителя французкого. В этот же лень за обедом речь заходит о Дубровском. Все думают, что он вор. На следующее лето в своё поместье Арбатове, расположенное в 30 верстах от Покровского, возвращается из чужих краёв князь Верейский. Он наносит визит Троекурову, и Маша поражает его своей красотой. Затем князь Варейский, решат жениться на Маше. Но Маша этого не желает, и находит письмо от Дубровского. Они встретились. Дубровский подарил кольцо Маше, и сказал, чтобы, когда случиться беда, принеси и положи это кольцо в дупло указанного дерева. Но она не может этого сделать, так как отец запретил ей выходит из своей комнаты. Чтобы это сделать она просит своего брата Сашу положить кольцо в дупло. У него это не получаеться. Кольцо у Троекурова. Когда Маша и князь обвенчались, об этом узнал Дубровский окружил корету, где сидела Маша с князем, разбойниами. Князь ранил Дубровского и разбойники отступили. После, Дубровского никто не видел. 24 Нравится
Дафніс і Хлоя, князь Ігор і Ярославна, Ромео і Джульєтта... Скільки історій кохання, справжніх і вигаданих, описано у світовій літературі! Та їм не поступається історія Майстра і Маргарити з роману видатного російського письменника Михайла Булгакова. Вірність, щирість, ніжність — усі ці почуття, зображені у творі, змушують хвилюватися, сумувати над долею героїв і радіти з їхніх успіхів.
Одним із найяскравіших любовних епізодів у романі є сцена зустрічі Майстра й Маргарити. Обидва вони одружені, та... "Кохання вискочило перед нами, як з-під землі вискакує вбивця у провулку, й уразило нас одразу обох!" — гарячково розповідає Майстер Івану Бездомному. Це дивує головного героя, але не його кохану, яка цю зустріч сприйняла як визначену самою долею. Вона стверджує, що насправді вони кохали одне одного дуже давно, не знаючи, ніколи не бачивши, а тепер тільки зустрілися, адже так судилося. Усе життя цих людей змінюється за частку секунди — і тепер Маргарита щодня приходить до Майстра, щоб поговорити з ним, прочитати його роман, насолодитися хвилинами щастя. "Вона входила у хвіртку один раз, а калатань серця до цього я відчував не менше ніж десять", — зізнається той Бездомному.
Щастя тривало б ще довго, та проти письменника виступає радянська цензура, яка не могла пропустити роман, присвячений біблійній темі. Починається цькування Майстра через газети. Не так автор розкритикованого твору, як його кохана не може перенести таких наклепів. Та все ж Маргарита вірить у свого коханого й важко переживає його болі та душевну хворобу, терпить муки, побачивши спалений у грубі роман, клянеться отруїти критиків, що атакували талановитого письменника.
Урешті-решт Майстер тікає з дому, полишивши кохану, бо розуміє: ще трохи — і вона почне божеволіти, як і він.
"Забути його, за будь-яку ціну забути! Але він не забувається, от лихо в чому", — думає Маргарита, залишившись зовсім сама. Вона не спить ночами, вірячи, що коханий повернеться до неї, прийде крізь ніч, крізь роки, крізь муки. То й не дивно, що вона, почувши про Майстра, погоджується на пропозицію незнайомця, який за на вечірку до невідомого іноземця. Ряд чудесних перетворень — чарівний крем, політ над містом, розмова з Воландом — і навіть розуміння, що вона потрапила на бал до самого Сатани, не зупиняють жінку в її пориві дізнатися хоч щось про долю коханого. Вищим же щастям для Маргарити є те, щоб "усе стало, як було" — повернулася їхня з Майстром квартирка та душевний спокій. Урешті-решт господар вечірки задовольняє її прохання.
Вищі сили бачать силу почуття героїв роману й розуміють: таке кохання не для земного існування. І Майстра, і його кохану забирають в інше, краще життя, але все-таки вдвох, як завжди нерозлучних і вірних одне одному. Той, хто любить, має розділити долю того, кого він любить, — ось вища форма любові, і вона показана в романі Михайла Булгакова.
Суровый непреклонный, Тарас Бульба ведет жизнь, полную невзгод и опасностей. Он не был создан для семейного очага. Его «нежба» - чистое поле да добрый конь. Увидевшись после долгой разлуки с сыновьями, Тарас назавтра же спешит с ними в Сечь, к казакам. Здесь его подлинная стихия. Человек огромной воли и недюжинного природного ума, трогательно нежный к товарищам п беспощадный к врагу, он карает польских магнатов и арендаторов и защищает угнетенных п обездоленных. Это могучий образ, овеянный поэтической легендой, по выражению Гоголя, «точно необыкновенное явление русской силы» . Это мудрый и опытный вожак казацкого войска. Его отличали, пишет Гоголь, «умение двигать войском и сильнейшая ненависть к врагам» . И вместе с тем Тарас ни в малейшей степени не противопоставлен окружающей его среде. Он «любит простую жизнь казаков» и ничем не выделяется среди них. Вся жизнь Тараса была неразрывно связана с жизнью Сечи. Служению товариществу, отчизне он отдавал себя безраздельно. Ценя в человеке прежде всего его мужество и преданность идеалам Сечи, он неумолим к изменникам н трусам. Образ Тараса воплощает в себе удаль и размах народной жизни, всю духовную и нравственную силу народа. Это человек большого накала чувств, страстей, мысли. Сила Тараса - в могуществе тех патриотических идей, которые он выражает.
