Він вродився балакучий, як сорока, може годинами безугавно тріскотіти.
Перше хвилювання потроху зникає. До хлопця знову повертається здатність мислити, говорити.
Вітька все кружляє й кружляє між вербами. На ньому нові (сині в смужечку) штани й жовті рипучі черевики. Рукава білої сорочки по-парубочому закачані по лікті. На голові — бокс (таки домучив клятий Левонтій!), білявий чубчик непокірно стовбурчиться.
Хлопцеві так хочеться утнути щось героїчне, щось таке лицарське. Безперечно, на очах у дівчини. Щоб побачила, який він сміливий та відважний.
— Ой, який же ти замурзаний! — сплеснула руками. — І вуха у сажі, герою ти мій сміливий, орлику відважний! Ти, мов той лев, накинувся на вогонь.
Прадавня людина вперше широко розплющила очі і зачудовано подивилася навколо себе. Коли вона вперше відчула себе людиною, то намагалася якось пояснити навколишній світ, такий для неї дивний, малозрозумілий і разом з тим жахливий. І для цього вона створила міф, казку. Серед постійної боротьби добра і зла, правди і кривди, людина вчилася жити. Як захистити себе від лиха, як застерегти іншого від нього? Такі питання поставали перед нею. І щоб відповісти на них, людина створила байку.
Леонід Глібов теж вирішує писати байки, бо в них можна висловити все те, про що говорити одверто з різних причин заборонено. У байках він викриває несправедливість і насильство, продажність суду, хабарництво, лицемірство, бореться зі злом.
Старший Дубровский, отец главного героя Владимира, Андрей Гаврилович был небогатым человеком, имеющим в своем Кистеневском имении всего 70 душ. Он был человеком предельно набожным, цитирующим писание даже на смертном одре. Он живет по не писаным законам своего сословия. Своего восьмилетнего сына он отправил учиться в петербургский кадетский корпус, надеясь, что сын вырастет правильным законопослушным офицером. Старший Дубровский, оставшись после смерти супруги один, не «поддаётся на суетные мирские соблазны». Перед смертью он написал своему письмо, в котором рассказал о своей тяжелой участи и очень просил сына приехать в имение. На руках у сына он и умер, так как его дворянская натура не смогла пережить позора бесчестия. Этой смертью своего героя автор показывает смерть настоящего дворянина-интеллигента.