В кожній долі, в кожній хаті, У лісах і на селі, Хто навчився вже читати, Має книжку на столі!» У нашій школі книгу люблять і шанують. Захоплюються нею і маленькі читачі і учні старших класів. Кожен учень школи ставиться до книги з особливою любов’ю і повагою. Тому саме 19 грудня, на свято Миколая, вранці у школі було проведено лінійку, присвячену книзі. І це не випадково, бо учні школи, шкільна бібліотека отримали в подарунок комплект прекрасних книг авторів української класики та світової літератури. Такий вагомий внесок у книжковий фонд шкільної бібліотеки зроблено губернатором Дніпропетровської області Вілкулом Олександром Юрійовичем . На святі були присутні гості: заступник голови районної Ради Лаврова Вікторія Іванівна та помічник депутата обласної Ради Герасимчука Олександра Миколайовича Щеглик Олена Володимирівна, які привітали дітей із святом Миколая і подарували до шкільної Бібліотеки свій чудовий подарунок. Другим питанням на лінійці розглядалися результати конкурсу «Живи, книго!». Закінчилося І півріччя і грамотами були нагороджені переможці конкурсу. Закінчено лінійку порадами від шкільного бібліотекаря Чепурної Ольги Миколаївни: - «Якщо хочеш поговорити з ким-небудь – відкрий книгу. - Якщо ти занудьгував – візьми книгу. - Якщо хочеш одержати пораду – відшукай у книзі. - Якщо прагнеш знайти друга - подружи з книгою. - Якщо мрієш стати справжньою людиною – читай книгу. - Якщо хочеш відчути справжні можливості людського розуму – працюй із книгою.»
Читатель знакомится с Темой в восьмилетнем возрасте. Утром в оранжерее Тема заметил, что расцвела любимая орхидея его отца. Тема предвкушает, как за завтраком он порадует родных новостью, но вдруг неловким движением ломает цветок.
Вихрь мыслей проносится в голове Темы! Он знает, что правильно будет честно сознаться в поступке, но он боится отца, потому что тот, будучи уверен в необходимости сурового мужского воспитания (он генерал в отставке), применяет телесные наказания к мальчику. И у Темы не хватает духа сознаться. Он торопливо скрывает «следы преступления
Прочитав рассказ И.А.Куприна "Гранатовый браслет" для себя я вынес (ла) главную,на мой взгляд мысль о том,что любовь хоть и живет вечно, но человек, безответно дающий ее нуждается хотя бы в объяснении почему вместе быть невозможно. Для безответно любящего нет преград,хотя это может выходить за рамки приличия, особенно если учесть,что действие происходит в 19 веке,но как мы видим,публичное выяснение причин такой патологической любви,граничащей с преследованием,привело к смерти человека. На мой взгляд нет вины главной героини,а тем более ее мужа в том,что желая обезопасить репутацию Веры Николаевны он попытался выяснить кто позволил себе вторгаться в размеренную жизнь их семьи, но кто мог знать,что ранимое сердце Желткова не выдержит этого и примет страшное решение не жить. После прочитанного возникают мысли о том,что будьте осторожны с чужимы чувствами(что отождествляется с поступком мужа и брата Веры) и не претендуете на чужую жизнь,даже если она невыносимо манит вас, т.к. каждый человек идет своим путем и он должен быть открытым.
