ответ: вечные образы - персонажи, которые получили многократное воплощение в искусстве разных стран, разных эпох и стали «знаками» культуры: прометей, дон жуан, гамлет, дон кихот, фауст и др. традиционно вечными образами считают мифологических, библейских, а также легендарных персонажей (наполеон, жанна дарк), если эти образы использовались в произведениях. нередко к «вечным образам» зачисляют и тех персонажей, чьи имена превратились на обобщающие названия определенных явлений, человеческих типов: плюшкин, манилов, каин.
дон кихот - один из известнейших «вечных образов». он имеет длинную толкования и переосмысление.
бессмысленными и смешными выглядят «подвиги» дон кихота, который видит мир таким, которым его изображали в рыцарских романах. корчма кажется ему замком, ветряные мельницы - великанами, а отара овец - вражеским войском. от героев рыцарских романов дон кихота отличает не только его комический вид. герой сервантеса хорошо сознает, что живое в «железные, подлые пор» и свою моральную обязанность он видит в том, чтобы возвратить миру утраченную справедливость. все свои силы он готов отдать людям, которые, как ему кажется, в его бескорыстной . и среди героев пор возрождение дон кихота отличает именно эта способность к действию, энтузиазм, с которым он отстаивает справедливость, хотя и усилие его часто бывают напрасными.
сервантес был большим гуманистом, ему близкие высокие идеалы ренессанса, но он жил и создавал в то время, как иллюзии относительно возрождения «золотых пор» таяли. в испании этот процесс происходил, возможно, мучительнее. тому роман о дон кихота - это и своеобразная переоценка ренессансных ценностей, которые не выдержали проверки временами. благородным мечтателям не удалось превратить мир. проза жизни возобладала над красивыми идеалами. в вильям шекспир показал это как трагедию, в испании сервантес изобразил это в смешном и печальном вместе с тем романе «дон кихот». сервантес не смеется над желанием своего героя действовать, он только показывает, что оторванность от жизни может свести на нет все усилия «идеалиста и энтузиаста». в конце романа побеждает здравый смысл: дон кихот отказывается от рыцарских романов и своих затей. но в памяти читателей навсегда остается герой, который старается «всем делать добро и никому не совершать зла».
образ дон кихота рано отделился от произведения и начал самостоятельную жизнь в произведениях других авторов. это началось еще в хvіі ст. испанские писатели лопе де вега, кальдерон, гонгора свои пьесы, используя многозначный образ дон кихота для раздумий над судьбой современной им испании.
об «дон кихота» писали гете и шиллер, а романтики первыми определили его как произведение глубокого и всеобъемлющего философского восприятия мира.
г. гоголь, работая над «мертвыми душами», ориентировался на этот роман. ф. достоевский называл его книгой, которая « человечеству по одной в несколько сотен лет».
вывод. вечные образы в является воплощением вечных ожиданий и стремлений человечества. они понять нашу причастность к прошлому и будущему, осознать те моральные ценности, которые оставили нам в наследство бывшие поколения.
объяснение:
ЗРОСТАННЯ І ВЗАЄМИНИ ЗІ СВІТОМ
Діти Європи та всього світу дуже люблять братів Лев’яче Серце, Міо, Конрада. Джима Гудзика й машиніста Лукаса. Хочете більше дізнатися про цих літературних героїв і про тих, хто їх створив? Тоді оберіть із запропонованих у цьому розділі книжок один чи два твори (або скільки схочете), прочитайте, порадьтеся з друзями й разом з учителем визначте теми уроків про сучасну літературу. У вас є право вибору цікавої книжки! Вирушаймо у відкритий р сучасної літератури!
З любов’ю до
книжки
Художність в оцінці творів мистецтва
Чи замислювалися ви колись над тим, чому одні літературні твори справляють на нас величезний вплив і живуть у часі, а інші ми швидко прочитуємо (інколи не дочитуємо) і так само швидко забуваємо? Секрет цього явища полягає в тому, що одні твори є художніми, а інші не можна назвати такими. Що таке художність? Як навчитися розрізняти художню вартість творів? Як розібратися в колі читання й зробити правильний вибір? Це надто важливо щодо сучасної літератури, де поряд із справді художніми творами з’являється чимало низькопробних явищ, що не тільки не сприяють, а можуть навіть
зашкодити людині.
Поняття художність можна розглядати в широкому й вузькому значеннях. У широкому розумінні художність – це властивість мистецтва, яка відрізняє його від інших форм відображення життя (наприклад, від науки). У цьому значенні художність пов’язана зі специфікою образного бачення світу.
У вузькому розумінні художність – це вартість (якість) мистецького твору (у тому числі літературного), що визначає його суспільну й естетичну (тобто з погляду краси, художньої довершеності) значущість.
РЯТІВНА СИЛА ХУДОЖНЬГО СЛОВА ПИСЬМЕННИЕА
У сучасної поетеси Ольги Копилової є пісня-притча
про письменника, який потрапив в ад. З кожним роком вогонь під ним розгорався все сильніше. На здивоване питання письменника Ангел відповів, що його твори продовжують ”отруювати” нові покоління людей. Саме до таких творів часто відносять роман М. Булгакова „Майстер і Маргарита”, називаючи його „Євангелієм сатани”, бо автор віддає нечистій силі право творити справедливий суд, нагороджувати і карати, і врешті-решт вирішувати вічну участь героїв. Але відомо, що дехто прийшов до Бога, прочитавши „Майстра і Маргариту”; дійшовши до думки, що земне життя людини – лише підготовка до справжнього, вічного буття. Інших захоплює історія кохання героїв, і вони стверджують, що саме кохання врятує світ.
Та чи дійсно Майстер і Маргарита кохали один одного? Для мене аксіомою є думка, що кохання – це самозречення. А у стосунках Майстра і Маргарити багато егоїзму. Хоч, на перший погляд, це звучить цинічно, але я вважаю, що Майстру потрібна була Муза, яка підтримала, надихнула у важкий час, а Маргарит набридла буденність її щасливого життя. Жодного разу ця жінка не замислювалась, що відчуває чоловік, якого вона залишила. І якщо Майстер називає її ”таємною дружиною”, то Маргарита – „коханцем”. Як відразливо це звучить!
Як влучно помітив диякон Андрій Кураєв, глава, де описана історія знайомства героїв, починається приторно пафосно, наче автор глузує над тим почуттям, яке виникло між Майстром і Маргаритою, бо воно лише називалось коханням, але по суті ним не було.
Спочатку мені здавалось, що Маргарита – самовіддана жінка, бо вона стала відьмою, щоб бути з Майстром, а у Воланда по здійснення не свого бажання, а врятувати від мук душу Фріди. Здавалось, нічого поганого, навпаки, Маргарита постає ще позитивнішим персонажем. Але коли уважніше вчитатись, – Маргарита стала відьмою, щоб повернути собі „свого Майстра”, її не турбувало, чи хоче він цього. А Фріду вона врятувала через те, що не хотіла поставати перед нею безсилою, бо дала їй надію на порятунок.
Залишається невідомим, чи будуть Майстер з Маргаритою щасливими у новому житті, чи краще було б, коли Маргарита залишилась би собою і не продавала найцінніше, що є у кожної людини – свою душу, яку дав Господь для вічного життя.
Мені не зрозуміло, кого врятувало це „кохання”. Але це моя суб’єктивна точка зору. Багато людей вважають інакше і можуть це довести.
