Алеша видел, что цыганка Ивана все любят — и дед, и дядья. Его любили за то, что он был прекрасным мастером, а дед его любил ещё и за то, что тот умер воровать. Алеша сделал вывод, что в жизни нужно быть работящим и ловким.
Алеша наблюдал за тем, как дед относился к своим внукам и бабушке. Детей он бил, а бабушку ненавидел и не хотел с ней ничего делить. Алеша понял, что таким быть нельзя, а нужно быть добрым к людям, особенно к родным и близким и не заставлять их страдать.
Объяснение:
Проверено учителем!
Во
Объяснение:
Уроки французского» – это, в первую очередь рассказ о человеческой доброте. В нем автор рассказывает о своих нелегких школьных годах, проведенных вдали от дома и об учительнице французского языка, которая навсегда осталась в его памяти как символ доброты. Рассказ ведется от лица одиннадцатилетнего мальчика, который вынужден уехать из родной деревни в районный центр, чтобы получить образование. Действие происходило в послевоенные годы, когда многие семьи жили на хлебе и воде. Так жила и их семья, с трудом превозмогая голод и питаясь одними съедобными корешками из земли и глазками проросшей картошки. Будучи старшим ребенком в семье, он старался во всем матери. Однако с его отъездом в город пришлось экономить еду настолько, чтобы оставалось немного и на посылку.
Вскоре он стал замечать, что посылки доходят до него полупустыми. Он догадывался, что еду воровала крикливая соседка тетя Надя, чтобы прокормить своих троих детей, но молчал. Чтобы как-то заработать на стакан молока, мальчик стал играть в «чику» на деньги со старшеклассниками. После нескольких проигрышей он начал выигрывать, что было для него большой Главарь компании, семиклассник Вадик, часто жульничал, чтобы прикарманить большую часть денег. Когда мальчик попытался уличить его в этом, то был избит
Объяснение:
Слово "культура" останнім часом на устах багатьох людей.
Різні люди по-різному підходять до цієї тематики. Більшість тих, хто зацікавлений культурою, розуміючи її важливість у житті народу, нарікають, що державна влада дуже мало уваги присвячує культурі, а головний їхній аргумент – це нікчемний відсоток державного бюджету, виділений на сферу культури.
Це, напевно, правда, бо відповідальні за інститути культури особи досить голосно говорять про брак фінансової підтримки.
Цю тему можна розвивати, але нехай це роблять ті люди, які мають до цілої проблематики безпосередній стосунок.
Нас цікавить більше, яке значення має культура для нашого суспільного життя. Усвідомлюючи, що термін "культура" має два можливих значення - загальної та особистої культури, хочемо сьогодні зупинитися на тій першій.
Про особисту культуру треба говорити окремо, що з Божою до надіємося зробити іншим разом, бо і це питання дуже важливе в житті народу.
Сьогодні, отже, поговоримо про загальну культуру. Її можна окреслити як суму мистецьких надбань. Хоча далі постараємося пояснити, що йдеться не лише про речі як носії краси, а що в тій сумі надбань важливу роль посідає також людина.
До творів культури належать: література, музика, образотворче мистецтво, скульптура, архітектура, театр, кінематографія та інші речі, які як спільну рису мають те, що є носіями краси.
Ці твори культури можуть бути створені як професійними, так і народними митцями. Деякі з них призначені для того, щоб їх оглядали, інші ж належать до так званого прикладного мистецтва, це речі, які вживаються в щоденному житті.
Народи пишаються своїми культурними надбаннями, бережуть їх, водночас стараючись робити їх живими елементами суспільного життя. І це правильно, бо за до цих культурних надбань народи духовно розвиваються, ушляхетнюються, підносять рівень свого світосприймання.
У житті людини дуже важливими є почуття правди і добра. Культура доповнює ці два елементи ще поняттям краси.
Було б замислитися над сучасним станом культури в українському суспільстві, старатися пізнати її надбання та з’ясувати, як те духовне багатство ми можемо й повинні використати на благо нашого народу.
Будучи народом дуже багатим на культурні надбання, чи можемо собі дозволити ними легковажити?
Тут ідеться н тільки про їх збереження, а про використання їх для плекання відчуття правди, добра та краси в житті громадян.
У минулому столітті теренами України перекотилися дві страшні війни, різні нищівні окупації, був Голодомор та довгий період заперечення людської гідності.
Це все залишило глибокі рани на психіці нашого народу. На щастя, не вдалося знищити всіх культурних надбань.
Живе запитання: наскільки ми готові лікувати наші душі, черпаючи зі скарбниці того, що збереглося?
Було б великим промахом недооцінити важливість культури. Це вже було сказано вище, але, на нашу думку, на цьому треба часто наголошувати, бо годі бути справді зрілим народом, не віддаючи належне культурі.