В основі сюжету «Гамлета», написаного Шекспіром на самому початку XVII століття, лежить старовинна легенда. Вона розповідає про те, як юний принц Гамлет, прикинувшись божевільним, щоб не здаватися небезпечним для ворогів, помстився своєму дядькові за вбивство батька. У легенди щасливий кінець – Гамлет тріумфує.
У трагедії Шекспіра все інакше. Шекспірівський час породив людей, які, бачачи навколо брехню і неправду, мріяли про інші, справедливі людські відносини. Але вони розуміли, що безсилі перетворити цю мрію в реальність. Ось таким і показаний Гамлет. Як не схожий принц на інших! Він один весь у чорному серед оточуючих його вбраних і усміхнених людей. Погляд його похмурий, брови зрушені. Він уболіває про свого несподівано померлого батька, якого занадто швидко забула королева:
«Немає місяця! І цілі черевики,
У яких труну батька супроводжувала».
Розповідь Привиду про підле вбивстві остаточно розкриває Гамлету очі на злочинність навколишнього світу. Руйнуються колишні підвалини, весь світ здається принцу «нікчемним, плоским і тупим». Тінь батька закликає Гамлета до помсти: «Прощай, прощай і пам’ятай про мене!». Принц приголомшений. Повернення до минулого немає. Втрачені його колишні уявлення про життя і людей. «Порвалася днів єднальна нитка.
Як мені обривки її з’єднати?» – Вигукує він.
У легенді головне для Гамлета – борг кровної помсти. Але в трагедії Шекспіра принц не тільки прагне помститися за вбивство батька – він мріє змінити світ, де панують зрада і обман («розбещений століття»), в кращу сторону. Але він може тільки мріяти про це. Цей розлад між мрією і дійсністю змушує Гамлета метатися, бути незадоволеним собою. Він весь у сум’ятті, в шуканнях. Протягом всієї трагедії Гамлет – пристрасний, обурений викривач. Все ясніше принц бачить, що ті, кому він вірив і кого любив, вільно чи мимоволі опинилися в таборі ворогів: мати, Полоній, Лаерт, Офелія. Зрадниками стають і шкільні товариші – Гильденстерн і Розенкранц. Від цього йому стає ще болючіше. Гамлет страждає, йому здається, що весь світ – в’язниця, а його батьківщина Данія – похмуре підземелля.
Згадуючи про свою клятву, він дорікає себе в тому, що занадто зволікає з помстою. Але бажання діяти бореться з сумнівами. Крім помсти, його хвилюють глибокі проблеми століття, сенс життя:
«Бути чи не бути, ось в чому питання.
Змиритися під ударами долі
Чи треба чинити опір
І в смертній сутичці з цілим морем бід
Покінчити з ними разом. Померти. Забутися
І знати, що цим обриваєш ланцюг
Серцевих мук і тисячі поневірянь,
Властивих тілу».
Бути для Гамлета – значить мислити, вірити в людину і діяти у згоді зі своїми переконаннями і вірою. Але навколо торжествує зло, яке він поодинці не може перемогти. І Гамлет мучиться від внутрішнього розладу. Гамлета труять, як звіра. Маска безумства дає йому можливість говорити ворогам в обличчя правду. Адже божевільному це можна. Але принц розуміє і те, що словами ворогів не перемогти, що людина тільки тоді чогось варта, коли діє заради великої мети. Особиста ж помста не може бути такою метою.
У драмі Шекспіра Гамлет гине. Гине і Лаерт. Заколотий король, отруєна королева. В останні хвилини життя Гамлет просить свого друга Гораціо розповісти світові про його життя. Він думає про нащадків, про долю своєї країни.
Великий драматург звернув розв’язку своїй трагедії до майбутнього. Може, ті, хто прийде на зміну загиблим, будуть жити по-іншому: краще, чистіше, без лицемірства і обману. Недарма ж принц датський називав людину «вродою всесвіту, вінцем усього живого».
2. Однажды один знакомый Пушкина офицер Кондыба спросил поэта, может ли он придумать рифму к словам рак и рыба. Пушкин ответил: «Дурак Кондыба!» Офицер сконфузился и предложил составить рифму к сочетанию рыба и рак. Пушкин и тут не растерялся: «Кондыба – дурак».
3. В бытность свою еще камер-юнкером Пушкин явился как-то перед высокопоставленным лицом, которое валялось на диване и зевало от скуки. При появлении молодого поэта высокопоставленное лицо даже не подумало сменить позу. Пушкин передал хозяину дома все, что было нужно, и хотел удалиться, но получил приказание произнести экспромт.
Пушкин выдавил сквозь зубы: «Дети на полу – умный на диване». Особа была разочарована экспромтом: «Ну, что же тут остроумного – дети на полу, умный на диване? Понять не могу… Ждал от тебя большего». Пушкин молчал, а высокопоставленное лицо, повторяя фразу и перемещая слоги, пришло, наконец, к такому результату: «Детина полуумный на диване». После того, как до хозяина дошел смысл экспромта, Пушкин немедленно и с негодованием был выставлен за дверь.
4. В период ухаживаний за своей будущей супругой Натальей Пушкин много рассказывал своим друзьям о ней и при этом обычно произносил:
«Я восхищен, я очарован,
Короче – я огончарован!»
5. А этот забавный случай, произошедший с Пушкиным еще во время его пребывания в Царскосельском лицее, показывает, насколько остроумен и находчив был молодой поэт. Однажды он задумал удрать из лицея в Петербург погулять. Отправился к гувернеру Трико, а тот не пускает, да еще и пугает, что будет следить за Александром. Но охота пуще неволи – и Пушкин вместе с Кюхельбекером удирает в Питер. За ними последовал и Трико.
К заставе первым подъехал Александр. У него спросили фамилию, и он ответил: «Александр Однако!» Заставный записал фамилию и пропустил его. Следующим подъехал Кюхельбекер. На вопрос, как его фамилия, сообщил: «Григорий Двако!» Заставный записал фамилию и с сомнением покачал головой. Подъезжает, наконец, и гувернер. Ему вопрос: «Ваша фамилия?» Отвечает: «Трико!» «Врешь,– кричит заставный,– здесь что-то недоброе! Один за другим– Одна-ко, Два-ко, Три-ко! Шалишь, брат, ступай в караулку!» Трико просидел целые сутки под арестом при заставе, а Пушкин с другом спокойно нагулялся в городе.
6. Пушкин помнил себя с 4 лет. Он несколько раз рассказывал о том, как однажды на прогулке заметил, как колышется земля и дрожат колонны, а последнее землетрясение в Москве было зафиксировано как раз в 1803 году. И, кстати, примерно, в то же время произошла первая встреча Пушкина с императором - маленький Саша чуть было не попал под копыта коня Александра I, который тоже выехал на прогулку. Слава богу, Александр успел придержать коня, ребенок не пострадал, и единственный, кто перепугался не на шутку - это няня.
7. Детство маленький Пушкин провёл в Москве. Его первыми учителями были гувернёры-французы. А на лето он обычно уезжал к своей бабушки, Марии Алексеевне, в подмосковное село Захарово. Когда ему исполнилось 12 лет, Пушкин поступил в Царскосельский Лицей, закрытое учебное заведение с 30 учениками. В лицее Пушкин серьезно занимался поэзией, особенно французской, за что его и прозвали "французом".
8. В лицей Пушкин попал, что называется, по блату. Лицей основал сам министр Сперанский, набор был невелик - всего 30 человек, но у Пушкина был дядя - весьма известный и талантливый поэт Василий Львович Пушкин, лично знакомый со Сперанским.