1. автор подчеркивает этими словами точное ощущение того, что сосна стоит в диком одиноком холодном месте. Холодный безлюдный туманный метельный мир окружает сосну. Когда это представляешь, становится не по себе, и тебе хорошо в тепленьком месте.
2. Новый образ, который прозвучал был каким-то веселым, теплым, южным, хотя ей это всего лишь снится, а не на самом деле: сосна скучает, ей снится тепло, она замерзла и ей очень одиноко
3. Вокруг пески, далекая большая жаркая пустыня. В том крае где солнца восход - значит восток - далекий восток. Слова в этом четверостишие так и поясняют это место - теплым и приятным.
4. Но разделяет их только местоположения. Сосна - на севере, пальма - на юге. Это и мешает им сблизится и избавиться от одиночества. На севере диком стоит одиноко - И снится ей все, что в пустыне далекой. 5. Объединяет их одинаковое состояние: одиночество. И пальма, и сосна стоят одиноко и грустят даже при том, что пальма не умирает от холода, а сосна - от жары.
Автор предлагает задуматься над тем, что неважно в каком ты месте, что тебя окружает, важно какие чувства у тебя внутри от этого окружения
ответ: Брати Мауглі
Цитата:
— Тс-с-!.. — сказала Мати Вовчиця. — Це полювання на Людину!..
Закон Джунглів, який ніколи не наказує нічого безпідставно, забороняє полювати на Людину. Річ у тім, що вбивство Людини рано чи пізно викличе прибуття білих людей з рушницями верхи на слонах і кількох сотень темношкірих людей з барабанами, ракетами та смолоскипами. І тоді кожен у Джунглях зазнає лиха.
Звірі ж пояснюють між собою цей закон інакше: на їхню думку, Людина — це найслабша і найменш захищена істота, і тому чіпати її "не личить мисливцеві".
Гарчання розлягалося все дужче й дужче і нарешті скінчилося громовим "ррр!" тигра, який кидається на здобич. Потім почулося виття Шер-Хана, — виття, в якому було мало тигрового.
— Не спіймав, — сказала Мати Вовчиця.
У кущах щось стиха зашелестіло.
— Людина! — вигукнув Батько Вовк, клацнувши зубами. — Людське дитинча. Дивись!
Просто перед ними, вхопившись за найнижчу гілочку, стояла гола смаглява дитина, що тільки-но починала ходити, — ніколи ще до вовчого лігва не приходила (та ще вночі!) така слабенька й така ніжна крихітка. Дитина глянула в очі Батькові Вовкові і засміялася.
Місячне світло, що сіялося крізь отвір печери, раптом померкло: величезна квадратна голова і плечі Шер-Хана загородили війстя.
— Шер-Хан робить нам велику честь, — промовив Батько Вовк, але очі його палали гнівом. — Що потрібно ІІІер-Хану?
— Мою здобич, — сказав Шер-Хан.
— Вовки — Вільне Плем'я! — відповів Батько Вовк. — Людське дитинча належить нам; його вб'ють лише тоді, коли ми самі того захочемо.
