Щит Ахілла: щит — міцний і великий, гарно оздоблений всюди,Землю на нім зображена майстерно, і небо, і море, сонця невтомного коло, і срібний у повені місяць,нескінченні сузір'я, що неба склепіння вінчають. І два Міста на щиті. Одне Місто символізувало Мир, бо в ньому буяла радість і відбувалося весілля, грали флейти і формінги. Стояли жінки на порозі власних осель, старійшини, сидячи "на обтесанім гладко, камінні", вершили суд. Інше, зображене Ахіллом Місто символізувало Війну. Його оточили два численні війська "в зброї блискучій". Щит Енея: Вирізьбив владар огню італійців майбутні пригоди, Римського роду тріумфи, Асканіїв рід знаменитий І незчисленні усі, послідовно проваджені війни. Вирізьбив він і Вовчицю у Марсовій тихій печері І коло неї близнят-сисунців, двох хлоп'ят нетямущих, Як вони граються сміло, до матері як припадають, Як і вона, повернувши до них свою шию могутню, Пестить по черзі обох і тіло вилизує ніжне. Там - підіймається Рим, там - сабінських жінок викрадають Хиже насильство під час циркової забави; ще далі Вирізьбив бог бойовище Нове, що схопилося раптом . Поміж куретами, Тацієм давнім та римським народом Далі обидва царі, військове покінчивши змагання, Перед жертовником, збройні, з вином у руках поставали . І, заколовши свиню, мирову виробляють угоду Тут Же , зовсім поблизу, квадриги прудкі розривають Надвоє Метта (не хтів ти додержати слова, альбанцю). Тіло твоє пошматоване Тулл поволік по дібровах, І придорожні терни у кривавій росі червоніли. Далі Порсенна наказував місту прийняти вигнанця за І Тарквінія римлян страшною облогою мучив; Діти Енеєві в бій виступають за волю змагатись. Став роздратований цар, на устах йому люта погроза; Видко, почув, що наважився Кокліт мости зруйнувати, Що утекла Выезд от сторожі і в Тіброві скочила водой Клелія-діва ... Ще далі стояв у фортеці На чатах Манлій храм боронив і, і високий увесь Капітолій. І там, і там зображується тодішнє життя. Ы всы його радосты, ы всы його проблеми, війни.Але їх оздоблення різне, там небагато зображено, а там он скільки. Майже все зображенно на щиті Енея, а на щиті Ахілла тільки саме найважливіше.
Два этих великих поэта с предельной страстью и силой смогли донести до будущих поколений и показать всю мощь и значение поэтического слова и высокое гражданское призвание поэта. Но при всем сходстве высоких идей и жизненных целей каждый из них по-своему неповторим в своем творчестве, отличается особым поэтическим даром и мироощущением. Общий колорит поэзии Пушкина — оптимистичный, проникнутый светом, надеждой, любовью, стремлением к теплу, уюту, дому, который воспринимается и как личный дом, и как вся Россия. Пушкин, как никто, умел радоваться красоте и гармонии мира, природы, человеческих отношений. Многие вольнодумные стихи Пушкина адресованы друзьям, единомышленникам. Как в творчестве А. Пушкина, так и М.Лермонтова мы находим размышления на тему значения поэта и поэзии. Образ поэта – пророка Пушкин впервые использовал в стихах, в которых пытался утвердить свой взгляд на то, каким должен быть настоящий поэт. Именно о таком поэте он говорил в своём стихотворении «Пророк», в котором показал трудный процесс превращения простого смертного человека в глашатая истины. « Восстань, пророк, и виждь, и внемли, Исполнись волею моей И, обходя моря и земли, Глаголом жги сердца людей.» Поэзия – это часть духовной жизни человека. А роль поэта – пробуждать в человеке то лучшее, что есть в нём. Лермонтов же, в одноименном стихотворении говорит о падении роли поэта в современном ему обществе. Поэт, наделенный божественным даром, осознает всю тяжесть своего предназначения. Я думаю, что стихотворение «Пророк» прекрасно отражает мироощущение Лермонтова, одинокого, отвергнутого, видящего вокруг себя лишь пороки и злобу: «С тех пор, как вечный судия Мне дал всеведенье пророка, В очах людей читаю я Страницы злобы и порока.» У Пушкина чувствуется вера в свободу, оптимизм, у Лермонтова мы замечаем совсем иное настроение: здесь нет надежды. Век Лермонтова — эпоха, которой была чужда поэзия. Подводя итог, можно сказать, что и А.Пушкин и М.Лермонтов с предельной страстью и силой смогли донести до будущих поколений и показать всю мощь и значение поэтического слова и высокое гражданское призвание поэта – пророка и не только раскрыли каждый по – своему тему роли поэта, но и всем своим творчеством доказали, что поэт действительно может быть пророком.
