Олесь Гончар
Объяснение:60-ті роки нашого століття позначені бурхливим входженням у літературу когорти творчої молоді — В. Симоненка, І. Драча, Л. Костенко, В. Стуса, В. Забаштанського... Вони по-новому, на противагу "поезії безплідній, як толоці" (В. Симоненко) часів сталінщини, прагнули осмислити життя, звернулися до духовного досвіду особистості та історії рідного народу. Поети-шістдесятники принесли в літературу свіжий вітер суспільних перемін, відродили віру в найсвятіші ідеали — добра, правди, справедливості .
Творчість В. Симоненка має чимало спільного з творчістю його побратимів по перу, якщо мати на увазі їх загальну концепцію світосприймання, ідейно-естетичних засад творчості, навіть схожість доль, обпалених війною дитячих літ. Водночас В. Симоненко — і як творча індивідуальність, і як людина — неповторний у своїй безкомпромісності та правдолюбстві. На думку Олекси Мусієнка, саме це призвело до того, що "в Україні скорбний мартиролог брежнєвського терору судилося започаткувати не комусь іншому, як двадцятивосьмилітньому талановитому поетові... Василеві Симоненку". Він і його друзі багато зробили для відновлення правди про більшовицькі злочини, про масові І репресії. За свідченням того ж Олекси Мусієнка, поет разом з художницею-однодумцем Аллою Горською обходив десятки сіл навколо Києва, розпитуючи людей і виявляючи місця масового поховання невинних жертв сталінського беззаконня. В одному із своїх віршів В. Симоненко гнівно запитує:
Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
Дивіться також
Шкільні твори про життя та творчість Василя Симоненка
Реферати про життя та творчість Василя Симоненка
Біографія Василя Симоненка
Він, сповнений гарячих патріотичних почуттів, глибоко переконаний:
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні, й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Ці пафосні рядки — не гола декларація, а громадянська позиція поета. В. Симоненко вболівав за упосліджені долі своїх сучасників, їх важкий щоденний труд, за принижену національну гідність українців. Тому провідна тема його творчості — Україна, "Вкраїнонька", "земля з переораним чолом, з губами, пересохлими від сміху". У поезіях В. Симоненка вона постає і в духовних портретах людей праці, їх гірких доль ("Дід умер", "Баба Онися", "Жорна", "Піч"), і в щемливо-трепетних рядках "Лебедів материнства", і в публіцистично наснажених, енергійно-напружених віршах "Україні", "Земле рідна! Мозок мій світліє...".
Уже перша збірка поета "Тиша і грім" (1962 р.) полонила читачів змістовністю і простотою вислову, зрілістю думок і справжністю почуттів, по-молодечому завзятих. Вона засвідчила, що в літературу прийшов самобутній поет, поет-заспівувач. Своєю творчістю він, як справедливо вважає Олесь Гончар, "став чистим, непідкупним сумлінням своїх ровесників", став лицарем, витязем нового етапу в українській поезії, а витязь — значить відважний, доблесний воїн, борець за правду життя і красу світу засобами художнього слова.
Народная сказка:
1) Произведение устного творчества, один из видов фольклорной прозы
2)Существует во многих вариантах
3)«Общие места» - кочующие из текста в текст разных сказочных сюжетов целые эпизоды.
4) События сказки происходят вне географической приуроченности в рамках сказочной географии.
5)Устойчивые сказочные формулы вместо развёрнутых описаний.
6) Фольклорная сказка отвечает трём требованиям
фольклорной бытийности: устность, коллективность, анонимность.
Литературная (авторская) сказка:
1) Ориентированное па вымысел произведение, тесно связанное с народной сказкой, но, в отличии от неё, принадлежащее конкретному автору, не бытовавшее до публикации в устной форме и не имевшее вариантов.
2)Существует в одном варианте.
3) Отличается от народных не только развернутым описанием, более замысловатыми сюжетами, разнообразием форм. Читателю легко отличить сказки одного писателя, от сказок другого, потому что у каждого из них свой творческий почерк, особый сказочный мир.
4) B литературной сказке сильнее выражена изобретательность, т.е. более подробно, детально и красочно описаны место действия, события, внешний облик персонажей.
5) Для литературной сказки характерен не свойственный фольклору психологизм т.е. углубленное исследование внутреннего мира, переживаний персонажей. В связи с этим образы-персонажи литературной сказки - это не обобщенные маски-типажи народной сказки, а неповторимые индивидуальные характеры.
6) Присутствует авторское отношение к героям, допускаются авторские отступления
Объяснение:
Татьяна – персонаж повести И. С. Тургенева «Муму», прачка на московском дворе барыни-самодурки, подруга Герасима. Она была женщиной двадцати-восьми лет, худощавой, белокурой и с родинкой на левой щеке, что на Руси считала дурным знаком или предвестником несчастной жизни. В действительности Татьяна была несчастным человеком. Её с детства заставляли выполнять непосильную работу, держали в черном теле, плохо кормили, плохо одевали и платили мизерное жалование. Будучи искусной прачкой, она должна была выполнять только «тонкую» работу, а на деле выполняла тяжелую. Раньше она была красивой, но тяжкий труд стер ее красоту и теперь она выглядела скорее измученно.
На дворе барыни она старалась ни с кем не заговаривать, всех сторонилась и побаивалась. Характер у Татьяны был кроткий. Все что ее заботило – это сдача работы в срок. Она трепетала от страха при одном только упоминании имени старой барыни, оттого и была запугана. Татьяна нравилась Герасиму своим скромным и кротким нравом. Он оказывал ей знаки внимания и даже покровительствовал ей. Но барыня решила выдать ее за безнадежного пьяницу Капитона, чтобы тот остепенился. Будучи человеком смиренным, Татьяна не смела возражать. Когда Капитон окончательно спился, ее вместе с ним отправили в деревню. Перед отъездом Герасим подарил ей красный платок, а она прослезилась и по-христиански три раза поцеловала его.