Хтось одного разу сказав, що існують два виду письменників: одні вмирають за життя, інші живуть після смерті. Твори Михайла Опанасовича Булгакова стали сьогодні класикою російської літератури. Доля письменника – це зосереджене і завзяте служіння мистецтву, звернене не тільки до сучасників, а й до незрівнянно більш великої аудиторії, до прийдешніх поколінь. М. А. Булгаков помер в 1940 році, не дочекавшись публікації та постановки на сцені більшості своїх творів, але, незважаючи на це, його романи, повісті, п'єси продовжують жити в наших серцях. У творах Булгакова тісно сплетені фантастика з реальністю, трагічне з комічним, цікавий вигадка з історичною достовірністю. Важко з безлічі його творів вибрати улюблене. Але я для себе Булгакова відкрила, прочитавши вперше «Записки лікаря». Відомо, що це автобіографічний твір. Сюжет «Записок» складають пам'ятні для молодого лікаря «історії хвороби», курйози і складні випадки медичної практики. Написані з живим гумором, доброю іронією, вони не залишають нас байдужими.
Герой «Записок», вчорашній студент, причому корінний городянин, зовсім недавно розлучився з університетською аудиторією, волею долі опинився в глухому селі Мур'їво. Тут йому судилося стати єдиним лікарем на всю округу. Автор докладно описує російське село, де героєві доводиться працювати. Дороги, що розкисли під осіннім дощем, гасові лампи в операційній, взимку люта холоднеча. Лікар хоче здаватися знаючим в очах фельдшера і акушерок. Разом з цим він відчуває майже панічний страх перед операцією і хірургічними інструментами. Книга, до якої він раз у раз звертається, - єдиний його помічник.
Ледве освоївшись, юний лікар вже приймає по сто хворих на день, і буває, тільки-тільки вирішить виспатися або затопити піч і зігріти воду для миття або просто намилить щоку, щоб поголитися, - стук, проклятий стукіт у двері, і треба бігти з усіх ніг, гадаючи, що сталося на цей раз. Булгаков дуже точно описує хвороби й операції, але це жодною мірою не робить «Записки» менш цікавими. Автор розповідає про переживання, промахи, успіхи і біди молодого доктора з тією м'якою посмішкою, в якій немає ні розчулення, ні поблажливого глузування старшого і навченого над початківцем, але є радісне почуття знайденої сили, впевненості в собі. Перемога над смертю і над власною боязкістю, недосвідченістю, страхом – чи не головна думка «Записок».
В оповіданні «Рушник з півнем» молодий доктор гарячково згадує сторінки підручника, з відчаєм у душі береться за безнадійний, по видимості, випадок. На його очах гине дівчина, яка потрапила в м'ялку для льону, і він, ще не наважуючись на операцію, розгублено думає про себе: «Вмирай. Вмирай швидше... вмирай. А то що ж я буду робити з тобою?». Але якось самі собою, немов проти волі, руки лікаря роблять те, що потрібно, і мозок підказує несподівано ясні рішення. Його виручають внутрішня відповідальність і сила інтуїції, які рятівно приходять до нас у хвилини крайньої небезпеки. А закінчивши першу у своєму житті ампутацію, він вже благає долю, щоб дівчина не померла під ножем: «Ще, ще трошки... Не вмирай, - натхненно думав я, - потерпи до палати, дай мені вискочити благополучно з цього жахливого випадку мого життя».
«Записки лікаря» М Булгакова – мій улюблений твір. Він навчив мене бути наполегливою у будь-яких обставинах, покладатися тільки на свої сили і впевнено йти до своєї мети, завжди залишаючись людиною.
– я ль на свете всех Милен , всех румяней и белее
я ответил
– ты прекрасна спору нет , но царевна всех Милен всех румяней и белее .
и она закинула меня под лавку и ушла разозлившись . мне казалось то что она сделала что-то плохое когда через несколько дней пришла опять . она опять сказала эти строки . я ответил
– ты прекрасна спору нет , но царевна всеж мелее всех румяней и белее . ее охватила тоска . и она умерла . а царевна молодая поженилась сразу после захоронения .