Певне, сила Івана Франка, що ввібрали в себе його поезії, не згасне ніколи. Бо не згасала сила незабутнього поета протягом його життя, ніщо не могло примусити його скласти зброю, жодного разу він не зазнав і хвилини безнадійного чекання на час, «коли той скрут страшний на тілі велетня порветься» (як писав він у вірші «Не люди наші вороги»).
Громадянська поезія митця — це застигла стихія, буря, вир життя того часу, коли жив і творив геніальний поет, що ввійшов у вітчизняну літературу в образі Вічного революціонера. Читаючи збірки «З вершин і низин», «Мій Ізмарагд», «З днів журби», ми відчуваємо, як поступово ця хвиля оживає, підхоплює нас і заносить у саме вогнище подій XIX століття.
Вопросы наречия