Відповідь:
Сила волі, працездатність поетеси не може не вражати людину, а тому, коли мені важко, я перечитую вірші Лесі Українки, запитуючи у себе: "А як же їй було? Вона знайшла сили жити і творити — шукай і ти..."
Герої творів Лесі Українки — це мужні люди з великим серцем, сильної волі і незламного духу.
У вірші "Contra sрem sрero" фізично квола, але мужня дівчина роздумує над своїм життям. Вона не бажає коритися долі хворої дівчини, а бажає жити і бути корисною людям, як би важко їй не було:
Я на гору, круту, крем'яную
Буду камінь важкий підіймать.
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
Вражає і поезія "Слово, чому ти не твердая криця?", в якій поетеса створює образ гострого, безжалісного меча, що бореться з ворогами. Її зброя — це поетичне слово, яке піднімає на боротьбу дужих месників, закликає любити свій край і народ. У розумінні Лесі Українки, поет — це патріот своєї землі, який вболіває за долю рідного краю. Це людина, яка своїм поетичним словом бореться проти ворогів свого народу і країни:
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Так поряд з мотивами оптимізму, віри в свої власні сили у поетеси з'явилися і утверджуються погляди на мистецтво слова і його роль у суспільному житті:
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани.
У творах Лесі Українки — любов до народу, до країни:
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.
Перегорнена остання сторінка томика віршів... Віршів, які вчать мудрості, добру, патріотизму.
Пояснення:
Мені важко сказати, якими методами треба боротися за утвердження добра у світі. І серце, і розум підказують, що ефективнішим є незастосування примусу, адже агресія не зупиняє ворога, а лише продовжує розвивати конфлікт. Але надто часто буває, що в цій битві добрі сили протистоять озброєному злу, яке мирним шляхом, як мені здається, перемогти неможливо.
З одного боку, не можна боротися проти зла, застосовуючи насильницькі методи, У такому разі наша зброя є тим, що ми й намагаємося знищити, і ми породжуватимемо саме те, що ненавидимо. Такі нелогічні дії призводять до побутових сварок і воєнних конфліктів.
Яскравим прикладом із літератури може бути образ народного бунтаря Чіпки в соціально-психологічному романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Хлопець, якого цькували в дитинстві однолітки, а пізніше кривдили пани, ображений на цю несправедливість, стає на розбійницьку дорогу. Його кривава боротьба за «правду» призвела до неминучих катастрофічних наслідків: до втрати близьких людей і спустошення власної душі.
З іншого боку, інколи трапляються такі випадки, що неможливо протистояти злу лише добрими намірами. У такому разі, особливо коли йдеться про безпеку, захист і збереження життя людей, застосування насильства може бути виправдане як метод запобігти фатальним наслідкам (звісно, якщо відсутні альтернативні варіанти).
Чи не найвідоміший приклад з історії — збройна відсіч фашизму в Другій світовій війні: безглуздям є сподіватися, що можна зупинити агресора, діючи ненасильницькими методами.
З наведених аргументів випливає висновок, що в боротьбі зі злом необхідно уникати насильства як чинника руйнівного, діяти розумно, знаходити мирні шляхи вирішення проблеми. Насильство роздмухує вогонь агресії, тому застосовувати його потрібно лише в крайньому разі.
яркие краски природы. Это не томиться в душных кельях, а вдыхать ночную
свежесть лесов. Это не склоняться ниц перед алтарём, а испытать радость
встречи с бурей, грозой препятствиями. Не только в мыслях, но и в ощущениях Мцыри враждебен, чужд монахам. Их идеал – покой, самоотречение, ради служения надуманной цели, отказ от радостей земного бытия во имя вечного счастья "в святом заоблачном краю". Мцыри всем своим существом это отрицает. Не покой, а тревоги и битвы – вот смысл человеческого существования. Не самоотречение и добровольная неволя, а блаженство вольности – вот что является высшим счастьем. Да, Мцыри - это нарушитель запрета, обреченный смерти за невоздержную любовь к жизни и свободе. Но вместо оправдательной интонации Ионафана: "Я отведал.. . немного меду", - у Лермонтова слышится горький упрек: "мало", "так мало" меда.
Напряжение всех сил, упоение открытой и честной борьбой, полное
слияние с "дикой" природой, радость и торжество победы – вот сплав чувств, овладевших Мцыри в кульминационный момент его жизни на свободе. Поэт любуется отвагой, решимостью, мужеством Мцыри, его отдаться битве до конца. У Лермонтова Мцыри – не реально существовавший мальчик-послушник, а литературный герой, несущий огромную морально-философскую нагрузку. Тот Мцыри, который создал Лермонтов, не мог не сразиться с барсом и не мог не победить его. Создав поэму, Лермонтов спорил со своей эпохой, обрекавшей мыслящего человека на бездействие. Он утверждал борьбу, активность как принцип человеческого бытия. Но борьбу не ради победы, а борьбу во имя обретения родины, без которой нет для человека ни счастья, ни
свободы.