Герой однієї з найвідоміших комедій Мольєра "Міщанин-шляхтич" — такий собі пан Журден. Нажив він собі грошенят, а от роду був ну зовсім не аристократичного. А так хотілося панові Журдену стати одним із них — тобто дворянином. Це бажання настільки заволоділо його думками і всім його єством, що він став виглядати наївно, часом кумедно, а часом і зовсім по-дурному.
Мольєр часто зустрічався у житті з такими міщанами-шляхтичами, засліпленими бажанням "стрибнути вище голови". Про це свідчать афоризми видатного драматурга. Скажімо, такий: "Доброчесність — це перша ознака шляхетності, іменам я надаю набагато менше значення, ніж вчинкам".
Для того, щоб трохи зрівнятися зі шляхтичами, пан Журден винайняв для себе вчителів музики, танців, фехтування. Вони швидко зрозуміли недолугість свого учня і почали грати на його почуттях. Розмовляючи між собою, вчителі музики і танців визнають, що пан Журден вдає із себе галантного шляхтича, а сам анічогісінько не тямить у мистецтві, проте добре платить, і це найголовніше. Це, може, і добре, що пан Журден людина темна і аплодує кожній нісенітниці, бо за його гроші можна пробачити Журдену всяку дурість. Учитель музики наголошує на тому, що пан прославить їхній хист серед вельможного товариства: "...він нам плататиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього".
Можна було б привітати бажання пана Журдена вивчати не лише мистецтво, а й науки, зокрема філософію, якби всі його зусилля не були спрямовані лише на те, щоб виглядати шляхетним в очах інших. До того ж через складність він відкинув логіку і процеси мислення, віддавши перевагу орфографії. Адже це заняття не вимагало ніяких розумових зусиль. Задоволений уроком, пан Журден звернувся до вчителя з проханням до написати ніжну записочку до однієї шляхетної дами. Вчитель погодився. Він тільки запитав, прозою чи віршем хоче написати пан. Журден був спантеличений. Вчителеві довелося пояснити значення слів "проза" і "вірш". Здивований Журден не втримався від репліки: "Далебі, понад сорок років розмовляю я прозою, а мені це ніколи й на думку не спадало".
Ф.М. Достоевский " Преступление и наказание" главный герой Раскольников совершает преступление , убивая старушку Алену Ивановну и её сестру Лизавету. Он не выдерживает и признаётся в собственном преступлении. Постепенно он понимает , что всякая идея сверхчеловека оборачивается духовной пустотой , бездной. Это является самой странной платой за его преступление. Раскольников попадает на каторгу. Но ни тюрьма , ни каторга не волновали его. Раскольникова терзали муки совести и духовный кризис , связанный с крушением идеи о сверхчеловеке. Герой раскаялся полностью, обрёл новые идеалы, заключавшиеся в вечной расплате и ответственности за свои поступки.
2 или 3 Илья Ильич Обломов – главный герой одноимённого романа Гончарова . Его именем стали называть целое явление русской действительности .Это «обломовщина»Что это за человек ? Чем он «отличился» ,что вошёл в историю?Попробуем разобраться .Обломов – барин ,помещик ,живущий за счёт труда своих крепостных .Так было всегда в его жизни .Слуги одевали его ,кормили ,ухаживали за ним ,делали его жизнь комфортной и беззаботной .В родовой деревне Обломовых – Обломовке все обитатели чувствовали себя защищёнными .В деревне царили покой ,беспечность и нега .Маленький Илья охотно впитал в себя нравы Обломовки .Став взрослым ,он видит сон .Сон Обломова – это воспоминание о детстве и одновременно – изображение идеал жизни нашего героя .Там мы найдём и причины ,по которым Илюша стал Обломовым ,породив «обломовщину» .Его любили ,ласкали ,лелеяли ,баловали .Он вырос добрым ,отзывчивым ,но не к какой – либо деятельности. Сон возвращает Илью Ильича в безмятежную пору детства .Герой шагает по жизни ,но фактически он убегает от неё,от действительности в детские воспоминания Опасностей не ведал ,трудностей не испытал .»300 Захаров» всегда к его услугам .Он мечтатель .Верит в сказки ,где всё разрешается волшебным образом .А так ,как он оторван от реальной жизни ,то и верит ,что в жизни происходит то же самое .Жизни наш герой не знает и боится её .Переехав в город ,он прячется в квартирах от жизненных бурь .Он непрактичен – и приказчик обирает его ( что приведёт в конце концов его имение к краху )В любви он тоже оказался несостоятелен .Надо было что – то делать .Ведь Ольга полюбила Обломова за его добрый нрав ,»голубиный характер» ,за умение понять и проявить высокие чувства .Но Илья Ильич не удержать любимую .Одна мысль о том ,что надо ухаживать ,что-то предпринимать ,приводит его в ужас ,и он укладывается на свой диван ( который стал символом «обломовщины» ) и там ему легко и покойно .Попытки Штольца как – то изменить образ жизни друга ни к чему хорошему не приводят.Лежание на диване в старом халате – вот нормальное состояние Обломова. Светская суета его утомляет ,друзья постепенно уходят .Идеал жизни для героя ещё и в единении с природой ,семьёй ,мечтами .И он обрёл то ,что его устроило вполне .В доме Пшеницыной .Он ,можно сказать ,вернулся в Обломовку .Всё делалось как по мановению волшебной палочки .Вкусная еда , чарка наливки перед обедом ,чистый дом ,любящая женщина .Но главное – она привела в порядок заброшенный было халат ,(символ «обломовщины» ,и всё вернулось на круги своя .Обломов – хороший человек ,утверждает автор .Задатки его натуры прекрасные .Добр ,наивен ,мечтателен ,доверчив на глубокие чувства ,но жизнь прожил бессмысленную и в общем –то ,пустую .Он лишний человек .И продолжил галерею «лишних людей» в русской литературе ,начатую Пушкиным и Лермонтовым .Но стоит Обломов особняком .Печорин и Онегин были борцами по натуре и характеру .Обломов не борец, а бессмысленный мечтатель .Почему он таков ? Воспитание и образ жизни ,а также нежелание трудиться сделали из героя «умную ненужность «,и все силы его натуры остались без применения .Так что же такое «обломовщина»?Бездеятельность ,бессмысленность существования, подмена реальной жизни прожектами и мечтами .Предпочтение активному труду лежание на диване и медленное умирание души и тела
Герой однієї з найвідоміших комедій Мольєра "Міщанин-шляхтич" — такий собі пан Журден. Нажив він собі грошенят, а от роду був ну зовсім не аристократичного. А так хотілося панові Журдену стати одним із них — тобто дворянином. Це бажання настільки заволоділо його думками і всім його єством, що він став виглядати наївно, часом кумедно, а часом і зовсім по-дурному.
Мольєр часто зустрічався у житті з такими міщанами-шляхтичами, засліпленими бажанням "стрибнути вище голови". Про це свідчать афоризми видатного драматурга. Скажімо, такий: "Доброчесність — це перша ознака шляхетності, іменам я надаю набагато менше значення, ніж вчинкам".
Для того, щоб трохи зрівнятися зі шляхтичами, пан Журден винайняв для себе вчителів музики, танців, фехтування. Вони швидко зрозуміли недолугість свого учня і почали грати на його почуттях. Розмовляючи між собою, вчителі музики і танців визнають, що пан Журден вдає із себе галантного шляхтича, а сам анічогісінько не тямить у мистецтві, проте добре платить, і це найголовніше. Це, може, і добре, що пан Журден людина темна і аплодує кожній нісенітниці, бо за його гроші можна пробачити Журдену всяку дурість. Учитель музики наголошує на тому, що пан прославить їхній хист серед вельможного товариства: "...він нам плататиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього".
Можна було б привітати бажання пана Журдена вивчати не лише мистецтво, а й науки, зокрема філософію, якби всі його зусилля не були спрямовані лише на те, щоб виглядати шляхетним в очах інших. До того ж через складність він відкинув логіку і процеси мислення, віддавши перевагу орфографії. Адже це заняття не вимагало ніяких розумових зусиль. Задоволений уроком, пан Журден звернувся до вчителя з проханням до написати ніжну записочку до однієї шляхетної дами. Вчитель погодився. Він тільки запитав, прозою чи віршем хоче написати пан. Журден був спантеличений. Вчителеві довелося пояснити значення слів "проза" і "вірш". Здивований Журден не втримався від репліки: "Далебі, понад сорок років розмовляю я прозою, а мені це ніколи й на думку не спадало".