Хлестаков – «елистратишка» из Петербурга, типичный представитель чиновника, повертевшегося в департаментах и гостиных, книжных лавках и кофейнях. Он кое-что видел, кое-что слышал. Главным в жизни Хлестакова были деньги, чины, карьера и светская жизнь. Но все это ему осуществить не удалось, и он едет в деревню. В голове у Хлестакова «легкость необыкновенная в мыслях» , он готов к любым приключениям: порисоваться, поиграть в карты, покутить. А тут и случай удобный подворачивается – его принимают за ревизора. В сцене вранья он достигает вершины, хотя врет он постоянно. И вот тут проявляется особенность комедии Гоголя: правде не верят, а вранье слушают с открытыми ртами. Нам вначале кажется, что Хлестаков наивен, но это не так. Он простодушно принимает те обстоятельства, в которые попадает. Нам кажется, что Осип подсказывает хозяину «сматываться» , но и Хлестаков подозревает в сложившейся ситуации что-то неладное: «Мне кажется, однако ж, они меня принимают за государственного человека… Экое дурачье! » Рисуясь перед Марьей Антоновной, он чуть было не проговорился: «Помилуйте, сударыня, мне очень приятно, что вы меня приняли за такого человека, который…» , но вовремя спохватывается, чтобы не навлечь на себя беду. Хлестаков понял, что его приняли за другого, и охотно входит в роль. Он не надувал чиновников, они обманулись сами.
Характер Хлестакова – типичен для многих людей. Сам Н. В. Гоголь писал: «Всякий хоть на минуту… делается или делался Хлестаковым… И ловкий гвардейский офицер окажется иногда Хлестаковым, и государственный муж… , и наш брат, грешный литератор. Словом, редко кто им не будет хоть раз в жизни» . У каждого персонажа комедии есть своя хлестаковщина: у размечтавшегося Городничего, Шпекина, в характере Осипа.
Мы встречаемся с Хлестаковым сразу, в «Замечаниях для господ актеров» : «Хлестаков, молодой человек лет 23-х, тоненький, худенький, несколько приглуповат и, как говорят, без царя в голове… Говорит и действует без всякого соображения… Речь его отрывиста, и слова вылетают из уст его совершенно неожиданно… Одет по моде» .
Гуманізм образу Гамлета в однойменній трагедії Шекспіра кві 20 2010 гуманізм Гамлета дієвий, Активний. Чим більше герой замислюється над своїм нещастям, тим чіткіше, ясніше уявляє собі масштаби суспільного зла, на боротьбу з якими він виступає, і тим чіткіше вимальовується перед нами душевне благородство і незвичайна сміливість людини, яка відважилася на такий страшний поєдинок». У Гамлеті перемагає сила духу. Дорікаючи себе за тимчасове зволікання, за те, що не зміг відразу впоратися зі своїм страданьем, він обирає шлях активного втручання в події і готовий, «ополчась на море смут, убити їх протиборством». І першим кроком активної дії стало «видовище-петля», щоб заарканити совість короля». Клавдій не витримує випробування. Зблідши, він покидає уявлення, чим підтверджує свою винність і зміцнює рішучість Гамлета. Далі події розвиваються стрімко. У той же вечір відбулося пояснення принца з матір'ю, яку він теж не щадить і відкриває їй очі на мерзенність шлюбу з дядьком, змушує заглянути в себе і побачити в душі своїй «стільки чорних плям, що їх нічим не вивести». Йдучи на пояснення з матір'ю, Гамлет заніс було меч над головою Клавдія, але зупинився І не слабкість була тому причиною. Король молився. І вбивши його за молитвою, шле подарував би йому небесне прощення. (Пояснюючи поведінку принца в цю хвилину, не можна не враховувати епоху). А Гамлету хотілося покарати лиходія не тільки на землі, заставши за чорною справою, але не дати йому і прощення небесного. Ось чому він так рішуче пронизав мечем того, хто, ховаючись за килимом, підслуховував сто розмова з матір'ю, і так засмутився, коли виявилося, що це був не Клавдій. Ненавмисне вбивство Полонія спричинило за собою відкриту; боротьбу Клавдія проти принца, але тепер Гамлет морально був уже готовий до бою і навіть навмисно загострює відносини з дядьком. У присутності придворних не каже, що король - це їжа черв'яків, для яких він така ж харчі, як і худорлявий жебрак. Проникливість підказує Гамлету, що пропозиція відправитися в Англію - пастка. І хоча сили не рівні! він готовий битися з ворогами. У розмові з матір'ю він зауважує: "є принадність в тому, коли дві хитрощі зіткнуться чолом». Немов боєць на полі брані, Гамлет має намір " сховатися глибше їх аршином, щоб їх пустити до місяця». Так і сталося: замість себе принц відправив на смерть «друзів» - зрадників. Поведінка принца на кораблі, винахідливість і стрімкість переконують нас в його здатності до рішучих дій. У міру того, як розвивається дія, воля принца мужніє, він схвалює рішучість Фортінбраса, який «вступить в бій через билинки, коли зачеплена честь». Все, що трапилося під час змагання Гамлета і Лаерта на рапірах, підготовленого королем, стало викриттям Клавдія і сталося на очах у придворних, переконалися у віроломстві і лицэмерии узурпатора. Лиходій страчений, але і сам принц смертельно поранений. Гамлет здобув моральну перемогу, не змирився зі злом, не відмовився від боротьби. Але йому так і не вдалося виправити "вивихнутий вік". Трагедія Гамлета полягала в тому, що, усвідомлюючи необхідність боротьби й духовно вже готовий до неї, він залишався самотнім і не знав, як здійснити своє призначення бсрца, покликаного відновити справедливість, Думка про опорі на народ у принца не виникала. Таким чином, у Гамлета Шекспір показав не тільки силу світовідчуття гуманістів Англії XVI століття, їх ненависть до тиранії, непримиренність до насильства, але і слабкість, вагання, невпевненість. Попередні твори: Характеристика образу Офелії в трагедії Шекспіра "Гамлет" наступні твори: Сюжет і композиція трагедії Шекспіра "Гамлет" потрібна шпаргалка? Тоді збережи - » Гуманізм образу Гамлета в однойменній трагедії Шекспіра . Літературні твори!
Рад если
Удачи!