Прощение, умение прощать – одна из самых почитаемых человеческих добродетелей. Простить - значит осознать, понять и принять, что вы никогда не получите от этого человека то, что он вам должен, он не собирается это вам возвращать, и бессмысленно даже требовать. Это понимание может вызвать боль, скорбь в душе. И через это надо пройти, и это надо принять. Поэтому многие люди боятся прощать - они думают, что, простив, они уступят обидчику, признают его право обижать их и дальше. Но это не так. Прощение и примирение - разные вещи. Прощать нужно всегда и всех, а вот мириться нужно далеко не со всеми. Умение прощать – не только добродетель, но и талант. Во всяком случае, это качество, которое появляется в процессе работы над собой, в процессе самосовершенствования. Прощая человека, ты его отпускаешь с добром, и это добро тебе возвращается. Ведь непрощение прежде всего сказывается на человеке, который не может простить. Чувство обиды и злобы, боль разрушает его изнутри, не давая нормально жить, идти дальше. Именно поэтому необходимо научиться прощать. Если люди научатся прощать, мне кажется, меньше будет национальных и государственных конфликтов, люди на улицах станут добрее, терпимее, больше появится улыбок, а значит, больше в мире будет света и добра.
Провінційний поміщик Володимир Дубровський через самодурство і деспотизм сусіда, знатного боярина Троєкурова, втративши батька Андрія Гавриловича, втрачає і маєток – Кістенівку. Його незаконно отримує Троєкуров. Дубровський – дворянин, офіцер, позбавлений даху над головою, і його честь ображена.Селяни Дубровського готують бунт, і Володимир, керований почуттям помсти та будучи в хороших відносинах зі своїми селянами, очолює заколот. Помста стає соціальним протестом. Образ молодого Дубровського ідеалізовано, він бачиться нам борцем за справедливість. «Шляхетний розбійник» Володимир Дубровський розумний, хоробрий, добрий, красивий. Його боротьба за правду і любов до Маші Троєкурової не залишає читачів байдужими.. Створивши яскравий образ самодура Троєкурова, автор показує у всій повноті картину поміщицького гніту. «Старовинний побут російського дворянства в особі Троєкурова зображений з найжахливішою вірністю», - так писав про роман В. Г. Бєлінський. «Важко знайти в російській літературі більш точну і живу картину, ніж опис побуту і звичок великого пана», - зазначав М. Г. Чернишевський. Дубровський керується тільки думкою про помсту, він не однодумець кріпаків. Володимир хоче помститися Троєкурову за образу батька. Тут автор показує нам не сам бунт, а його передумови. Автор описує долю бунтаря, на яку вплинуло беззаконня. Піти у розбійники Володимир був змушений, він бунтар мимоволі..Зміни у долі Дубровського не тягнуть за собою еволюцію характеру, і це автор вважає однією з головних причин його поразки. Найкращі раптові і різкі повороти в долі героя не міняють сутності його характеру – це ще одна з причин його поразки. У підсумку Дубровський виявляється жертвою. Він чужий селянству, опинився поза законом, поза кохання, він не може повернутися до колишнього свого положення і продовжити нормальне існування.
Умение прощать – не только добродетель, но и талант. Во всяком случае, это качество, которое появляется в процессе работы над собой, в процессе самосовершенствования. Прощая человека, ты его отпускаешь с добром, и это добро тебе возвращается. Ведь непрощение прежде всего сказывается на человеке, который не может простить. Чувство обиды и злобы, боль разрушает его изнутри, не давая нормально жить, идти дальше. Именно поэтому необходимо научиться прощать.
Если люди научатся прощать, мне кажется, меньше будет национальных и государственных конфликтов, люди на улицах станут добрее, терпимее, больше появится улыбок, а значит, больше в мире будет света и добра.